Розділ 3

Юрій підносить долоні до скла, розглядаючи крізь прозору стіну Тамілине обличчя. Її очі сховані під бинтами, і доріжка з опіків на долоні зникає під рукавом лікарняної сорочки. Лисенко виглядає слабкою, тому що операція закінчилася не більше години тому. Вона ще навіть від наркозу не відійшла. Лише медсестра іноді заходить та перевіряє її стан. Жодних ускладнень — Таміла стійко витримала болючі три години. Вона прокинеться з обличчям, яке звикла бачити у дзеркалі раніше. Юркові страшно думати, що зір може вже ніколи не повернутися. Він стільки статей прочитав в Інтернеті за ніч, що й досі голова гуде.

Медсестра м'яко торкається його плеча, і Ковтун стукає лобом об скло. Напевно, гуля залишиться. Як ще одне нагадування про людину, чиє життя він покалічив. Він і Надя.

— Як відрекомендувати тебе, коли Таміла прокинеться? — у медсестри привітна усмішка і дзвінкий голос, але Юрій не заслуговує на її доброту. Для неї Ковтун — справжній благодійник, який допоміг пацієнтці стати на ноги. Точно не злочинець, з чиєї вини Таміла потрапила на лікарняне ліжко. І на операційний стіл також.

Юрій ліг би поруч із нею, якби це допомогло повернути Лисенко зір.

— Не кажіть їй, що розмовляли зі мною, — Юрко розгублено хитає головою, обійнявши себе за плечі, і повертається спиною до скла. Він більше не в змозі дивитися на Тамілу. З пораненими очима та душею, що перетворилася на жменьку попелу. Напевно, Тамілі нестерпно страшно щоранку розплющувати очі і не бачити сонячного світла. Вона чує лише голоси близьких, які стримують її від стрибка у прірву.

Прірва — це життя в безкрайній темряві.

— Як це? — медсестра захоплено кліпає віями і підступає ближче. — Ти врятував її.

«Убив! Ти вбив її! — внутрішній голос б'ється в істериці, і Ковтун сідає на лаву під стіною.

— Це просто гроші, — він з огидою дивиться на свої долоні. Забруднені брудними грошима, облиті шиплячою кислотою та чужою кров'ю. Кров Таміли не віддерти від стін душі, як застарілий наліт. Частинка її життя, перемелена на попіл, завжди буде в лівому підребер'ї. — Вони нічого не вирішують.

Усе вирішують люди, а не гроші. Людина має думати головою, коли нав'язує іншій свій вибір. Коли ти вкладаєш свої думки в голову іншої людини, ти топиш і її заразом. Розум можна обдурити, але не серце.

У Надії через це не вийшло зберегти своє щастя.

— Ти бачив її обличчя? — медсестра накриває долоні Юрка теплою рукою, і той здивовано піднімає погляд. Він майже нічого не знає про Тамілу, але готовий віддати їй усе, навіть більше. — Ця операція допоможе їй повернутись до нормального життя.

— Вона бачитиме? — вимовляє Ковтун тремтячим голосом.

Якщо Тамілі не стане краще, жодні гроші не мають сенсу.

Якщо до неї не повернеться зір, Юрій ніколи не пробачить собі та сестрі.

Якщо Таміла покине лікарню ні з чим, Ковтун піде до поліції з повинною.

Він має відповісти за все.

— Лікарі кажуть, що шанс є, — медсестра підбадьорливо плескає його по плечу і піднімає з лави тацю з ліками. — Може, ти хочеш їй щось передати?

— Нічого не потрібно, — Юрій квапливо піднімається на ноги і зникає на сходах. Медсестра лише руку піднімає на прощання, але голос Ковтуна звучить надривним тріском. — Забудьте, що бачили мене.

У кінці коридору з'являється Тетяна зі стаканчиком кави. Вона ненадовго залишила сестру, щоб заспокоїти батьків. З того часу, як мама знепритомніла в палаті, Таня не дозволяє батькам затримуватися в лікарні надовго. Їм непросто справлятися зі стресом, а у старшої дочки сил все ж таки більше. Вона взяла відпустку за свій рахунок, щоб кожен день проводити з Тамілою.

— Хто це був? — Таня простежує зосереджений погляд медсестри.

Вона краєм ока помітила тільки рукав персикової сорочки, але обличчя не розгледіла. Незнайомець зник надто швидко.

— Хлопець, який сплатив операцію вашої сестри, — медсестра відповідає Тетяні широкою посмішкою.

Напевно, Юрій їй просто сподобався. Вона все ще не може відірвати погляду від сходів, і легкий рум'янець грає на щоках. Такі хлопці, як Ковтун, безсумнівно, подобаються дівчатам. Загадкова похмурість притягує магнітом, а те, що заховано в грудях, нікого цікавить. Вродливий не може бути поганим. Сумнівні переконання.

— Лікар сказав, що Тамілі допоміг благодійний фонд, — Таня відпиває ковток кави і підозріло коситься на сходи. Погане передчуття лоскоче у горлі, і вона знервовано моргає.

— Тому що цей хлопець вирішив залишитись анонімом, — чемно киває дівчина.

Медсестра рухається вглиб коридору, і Таня збентежено дивиться їй услід. Щось дивне ховається в тоні її голосу, у її рухах та погляді. Наче їй відомо набагато більше, ніж вона каже.

— Я нічого не розумію, — Лисенко ставить стаканчик на лаву і розводить руками.

— Здається, Таміла дуже важлива для цієї людини, — медсестра несподівано оглядається і підморгує Тані.

Дівчині просто здалося, а на її очах уже тоді народжувалась нова історія.