Розділ 2.2

— Як вона? — Сашко неквапливо заходить до палати, стикаючись у дверях з Тамілиними батьками. Кава, яку він ніс для Тані, розливається йому на сорочку, і він ледве стримує звірячий рик.

Сьогодні все йде перевертом, ніби вранці Шаповал встав не з тієї ноги. Начальник посварив за запізнення, пригрозивши штрафом. Сашко не мав сил пояснювати, що він всю ніч просидів біля своєї дівчини, яка втратила зір. В обід відвідувач пішов із кафе, не заплативши за лате, і Сашкові довелося платити замість нього. Йому здавалося, що він не доживе до кінця зміни. Тому що в лікарні на нього знову чекала Таміла, яка згасала на очах і зривала гнів на всіх, хто відвідував її. Сашкові діставалося менше, ніж Тані, але настрій Лисенко невпинно стрибав і вибивав з рівноваги.

Хіба він хотів, щоб з Тамілою сталося таке лихо? Ніхто не хотів.

— Щойно слідчий пішов, вона одразу заснула, — шепоче Тетяна, схрестивши руки на грудях. Вона виглядає стомленою. Сірі тіні під очима, м'ята блузка і розгублений погляд. Деколи Таня ловить себе на думці, що розмови не допомагають сестрі, а розпалюють ще більше. Таня все одно не зупиниться, і Шаповал заздрить її стійкості.

Саша занадто часто здається. Особливо зараз, коли потрібен Тамілі понад усе на світі.

— Що сказав слідчий?

— У них немає прямих доказів провини Наді, — Таня неспокійно ходить по палаті, і Сашко відчуває шелест її штанів за спиною. У неї пригнічений голос, і горло стискає їдка грудка. — Таміла видалила усі повідомлення з погрозами.

Олександр підносить стиснутий кулак до підборіддя, ледь відчутно стукнувши. У грудях клекоче казан брудних прокльонів, які він ніколи не випустить назовні. Горілий присмак слів, запечених у грудях, тріщить на зубах, але Шаповал лише дивиться на Тамілу пильним поглядом. Йому так не вистачає її сяючих очей, закоханих та чесних. Тільки білі бинти в'їдаються в очі піском, і він відвертається.

— Може, хтось інший винен? — Сашко переводить погляд вниз, постукуючи носком кросівка по підлозі.

— Я розумію, чому тобі так важко повірити в це, — Тетяна нахиляється до його плеча і видавлює з відчутною гіркотою. — Ви з Надею не так давно зустрічалися. Але я знаю, про що кажу. Щоразу, коли Таміла отримувала дивне повідомлення або дзвінок, вона одразу приїжджала до мене і показувала, — її голос обривається струною, що дзвенить, і Шаповал заплющує очі долонею. Як би йому хотілося опинитись зараз на місці його дівчини. — Ти не уявляєш, якою наляканою вона була. Щоразу все більше й більше.

Лисенко ворушить обпаленою долонею, і Сашко різко підривається зі стільця. У нього ноги тремтять, а по спині бігає вогкий холодок. Шкіра Таміли і справді сильно постраждала. Так хочеться закінчити все тут і зараз. Муки Таміли, чиї очі він не може побачити. Суперечки з Надею, які щоразу закінчуються низкою нещасть. Гавкаючі в голові думки, які нападають з усіх кутів. За останній тиждень Сашко ніби постарів на кілька років, тому що важкість у грудях стала його вічною супутницею.

Він має все виправити, але поки що не знає як.

— Припиніть шепотіти, я не сплю, — Таміла скидає вниз ковдру, невпевнено піднявши голову.

Шаповалові незвично бачити її такою неспокійною. У їхніх стосунках не було скандалів та вибухів. Тільки м'якість поцілунків, турбота один про одного та вірність. Таке кохання назвали б ідеальним, якби не з’явились підводні камені. Таміла звикла підкорятися, а Сашко не терпить контролю. Невідомо, скільки ще проживуть їхні стосунки.

Тепер Лисенко в останню чергу переймається тим, щоб зробити свого хлопця щасливим.

— Як ти почуваєшся? — Сашко торкається її руки, але Таміла не реагує на дотик. Шаповал ніби відчуває її пронизливий погляд, що впивається прямо в душу, але очей її не бачить. Тільки тихе сопіння та стиснуті в тонку лінію губи. Таміла патологічно боїться чужого співчуття.

Таміла знову кладе голову на подушку і ховає поранену руку під ковдру.

— Паршиво, — бурчить вона через силу. Тетяна торкається її волосся, щоб заспокоїти. — Тобі краще піти, Саш.

— Що ти таке кажеш? — сумно посміхається Сашко. Таня ляскає його по плечу і мовчки виходить за двері. Їм з Тамілою все одно доведеться колись залишитися наодинці. Саша рішуче бере її за руку. — Я залишуся з тобою.

Лисенко чіпляється долонями за матрац і спускає ноги вниз. Пальці ледь помітно тремтять, але на губах мерехтить слабка посмішка. У ній ні краплі радості та теплоти. Як останній вогник надії, що майже догорів. Як крик про допомогу, що тоне у зірваному шепоті. Вони за крок від прірви, але злетіти вже не вийде.

Одне падіння ціною життя.

— Ти не будеш такий упевнений, коли побачиш, що ховається під цими бинтами, — Таміла гне губи в гіркій усмішці. Їй так важко зараз, Сашко навіть не уявляє, наскільки.

— Таміло, не треба, — він зупиняє її, несильно натиснувши на плече.

— Нам краще відразу розійтися, — суворо відрізає Таміла, смикнувши плечима. Вона робить крок вперед, і Сашко втискається лопатками в стіну. — Я не хочу чекати, поки ти підеш до іншої або, ще гірше, повернешся до Наді.

Шаповал до болю прикусює губу.

— Не кажи дурниць, — він ніжно торкається долонею Тамілиної щоки, але та не більше не приймає його дотиків. Ховається і закривається у свою шкаралупу. Лисенко ніби ховає своє життя під цими клятими бинтами. — Я кохаю тільки тебе.

Звучить так відчайдушно тихо, що Таміла винувато задкує до ліжка. Зупиняється в останній момент і підносить долоню, покриту опіками, до лиця.

— Ти любиш моє гладке обличчя та очі, які дивляться на тебе закоханим поглядом, — вона піднімає нігтями край бинта і смикає на себе. — Я взагалі можу тебе більше не побачити, — Таміла ковтає гарячі сльози і з силою зриває пов'язку з очей. — Подивися, яке страховисько ти кохаєш! Подобається?

Шаповал вибігає в коридор і спускається по стіні на підлогу. У вухах гримить знесилений крик Таміли, що рубає сокирою точно в ліве підребер'я. У неї половина обличчя усіяна червоними пухирями, і неживі очі намагаються вловити хоч промінчик світла. Таміла нічого не бачить, а Сашко пам'ятає кожен сантиметр.