Розділ 2.1

Юрій засинає тільки перед світанком. Він майже не спить після того, що накоїла його сестра. Заплющує очі й знову чує надривний крик Таміли. Тієї дівчини, яку Надя облила кислотою. Безпричинні погрози викопали Наді яму, в яку вона затягла і Юру. Життя Ковтун не змінилося ні на грам: переслідування Сашка в його кафе, прогуляні пари та п'яні вилазки з друзями майже щодня. Далі так не могло продовжуватись, але Надя не слухала брата. Вона уже давно нікого не слухала, інакше не робила б дурниць.

Сон Юри вперше змінюється. Він більше не бачить обличчя Лисенко, прикрите долонями. Він більше не бачить багряно-червону калюжу вина, що нагадує кров. Перед його очима розстилається прозоро-біла палата. Порожні стіни, ліжко, на якому лежить непритомна Таміла, і порвані бинти на підлозі. Юрій нервово вовтузиться під ковдрою, але сон веде його далі.

Таміла при тямі, тільки Ковтун не помічає її очей під білою пов'язкою. Вирвані бинтові нитки стирчать по краях, і кожна впивається голкою Юрі в голову. Свинцеві удари в скроню перетворюються на тортури, і краплі крові градом бризкають на долоні. Юрію не вдається розплющити очі. Чи це зовсім не сон?

Лисенко піднімається на ноги і навпомацки сунеться до вікна. Він боляче б'ється коліном об тумбочку, але не припиняє крок. За вікном проносяться сигнали машин, волосся куйовдить ранковий вітер. Дитячий сміх змішується з шелестом листя, і Таміла робить глибокий вдих. Їй так хочеться відчути себе вільною. Зірвати бинти геть і вилізти на край підвіконня. Змахнути руками, як крилами, і піднятися в небо. Пекуче сонце не спалить її шкіру. Воно оберігатиме її від бід на землі. І щоразу, коли Таміла злітатиме, вона відчуватиме лоскітливі промені на щоках. Не бачити, але відчувати. У неї не буде іншого вибору.

У Юри повіки тривожно тремтять, і він з останніх сил чіпляється мокрими долонями за край ковдри. Піт вкриває лоб, але болюча блідість не минає. Він повинен додивитись цей сон до кінця або заснути навіки.

Лисенко упирається коліном у підвіконня і відчиняє вікно ще ширше. Сонце пускає чорні тіні на її обличчі, але Таміла ловить лише шум міських вулиць. Залишився лише один крок, щоб вдихнути ковток бажаної свободи. Вона вирівнюється на тремтячих ногах і ступає вперед. Внизу хтось злякано скрикує, і Таміла назавжди зникає у віконній рамі.

Тим, хто хотів літати, але не бачив світла, судилося побачити його востаннє і розбитися.

Отруйно-червона калюжа забруднює асфальт, і Юрій не відчуває терпкого запаху вина. Лише металевий присмак крові на губах. Тамілиної крові.

Юрко підривається на ліжку, широко розплющивши очі, і боляче б'ється потилицею об бильце. Чорно-червоні смуги майорять перед очима, а пальці на руках чомусь не згинаються. Тільки тривожне виття розколює голову навпіл. Тільки серце молотом б'є по ребрах, подрібнюючи в пилюку.

Ковтун похапцем одягається і виїжджає з двору. Він забуває про телефон, який залишив на ліжку, бо думає лише про одне. Аби застати Сашка на зміні. Якщо Надя не з’явилась зранку, вона, напевно, поїхала після гулянки в кафе. Вона не зраджує своїй божевільній звичці розглядати годинами Шаповала за барною стійкою.

— Ти цього не зробиш, — Надя виростає стіною перед входом у кафе. З шлейфом задушливого перегару та нервовою усмішкою на губах. Уже не вперше Юрій мріє вперіщити їй добрячого ляпаса, але за те, що вона зробила з невинною людиною, цього буде замало.

Юрій обводить її обличчя сердитим поглядом.

— Сашко повинен дізнатися правду, — цідить він, рішуче ступивши вперед.

Надя знову перегороджує йому шлях і міцно ловить за лікоть. Ковтун відчуває, як пальці брата вібрують від страху, але вперто рветься вперед. Якщо їх не помітять, все закінчиться скандалом. Юрко вперше налаштований довести всім навколо і насамперед самому собі, що будь-яка провина та злочин караються законом. Неважливо, хто їх скоїв — чужа людина чи рідна сестра. Він не сяде з Надією за один стіл, якщо не розповість Сашкові правду.

Це вже не кохання, а маніакальна залежність.

— Ти сядеш разом зі мною, як співучасник, — обличчя Наді викривляється жовчною гримасою, і її пальці ще більше впиваються в лікоть Юрка. Ковтуну боляче, але він крокує вперед, стиснувши зуби. Сестра не зупинить його, навіть якщо впаде навколішки.

— Мені начхати, — випльовує він, мазнувши свинцевим поглядом по вилицях Наді. — Я не хочу покривати злочинця.

Надя різко відпускає його руку і підходить ближче на крок. Обережно нахиляється до його вуха, проковтнувши їдкий смішок, і видихає гарячим шепотом:

— До речі, я досі твоя сестра.

Юрій повертається до неї на одних п'ятах, вилаявшись собі під ніс. Знову на ті самі граблі. Одне слово, яке перекреслює гори проблем. Одне слово, яке вичавлює з серця останні краплі жалю. Одне слово, яке перевертає весь світ із ніг на голову. Надя — його молодша сестра, і Юрій має захищати її.

Йому вперше хочеться захистити себе від сестри.

— Ти постійно це робиш, — Ковтун стискає комір її блузки, примруживши очі від злості. Він злиться, тому що дозволяє іншим керувати його життям. Але завжди залишається шанс виправити свої помилки. Юрій повинен скористатися ним прямо зараз. — Використовуєш мене, щоб вигородити себе перед іншими.

Юрко повільно піднімається сходами, і Надя вигукує йому в спину.

— Якщо ти зайдеш у ці чортові двері, я вб'ю себе.

У Юрія земля йде з-під ніг, і ключі від машини з брязкотом падають на підлогу. Якась дівчина нахиляється, щоб підняти, але Юрій не в змозі поворухнутися. Ковтун відчуває, як вимогливо дивиться на нього сестра, і він не розуміє, що йому робити. Повірити Наді та врятувати її, як і раніше. Або розповісти правду Сашкові, власноруч відправивши сестру за ґрати. Надя має рацію: вони обоє сядуть. Але Юрій боїться не цього.

Жодне рішення не допоможе Тамілі. Що, якщо дівчина справді більше не зможе бачити?

— Що ти несеш? — Юрій обурено цокає язиком і спускається на одну сходинку.