Таміла відкушує шматочок шоколадного морозива і кладе голову Саші на коліна. Прикриває очі, підставляючи обличчя палючому сонцю, і ловить м'які дотики Шаповала. Коли його пальці торкаються волосся, мурашки покривають плечі. Коли його губи солодко цілують за вухом, Таміла забуває про всі негаразди. З появою Сашка в її житті сірі будні зникли без сліду.
Тільки рідна людина поруч, яка заповнює собою кожен куточок, кожну щілину, кожну клітинку. Тільки музика, що народжується в струнах її гітари. У його руках Лисенко почувається наївною дитиною, яку балують й оберігають. Олександр старший за неї всього на три роки, але поряд з ним вона завжди почувається захищеною. Напевно, їх звела сама доля, коли Шаповал облив Тамілу кавою в кафе, де підробляв баристою. З того часу їхні життя змінились.
Саша залишає легкий поцілунок у Таміли на носі, прибравши краплю шоколаду, і розминає теплими долонями її плечі.
— Може, заради мене пропустиш сьогоднішнє заняття? — медовим голосом муркоче Шаповал, нахилившись прямо до обличчя Таміли. Він намагається урвати короткий поцілунок, але Лисенко тицяє морозивом йому прямо в обличчя. Ще так дзвінко сміється, як дитина.
— Сашку, я не можу, — Таміла піднімається з лави, струшуючи пил з джинсів. Сонце грає в неї на на щоках кольоровими візерунками, і Саша не може відірвати погляд. Таміла щоразу радіє своїй перемозі, як уперше. — У нас запланована зустріч із першокурсниками.
Шаповал обіймає її за шию, торкнувшись підборіддям до ямочки на плечі.
— Ти занадто часто буваєш у музичному клубі, — він наздоганяє Тамілу біля квіткової алеї й ловить її за руку. Його загадкова усмішка привертає увагу Лисенко, але та стримано мовчить. Вона не любить сваритися через дрібниці, а у Сашка занадто смирний характер. Хіба не ідеальна пара? Шаповал на ходу зриває квітку й вкладає її в долоню Таміли. — Після весілля теж так буде?
Лисенко жадібно вдихає солодкий аромат, заплющивши очі, і раптом застигає на місці.
— Яке весілля? — вона з нервовою посмішкою штовхає Олександра ліктем і виривається вперед. Ховає почервонілі щоки, як закоханий підліток, і регоче дзвінко. У неї навколо губ ніби тоненькі промінчики сонця розповзаються. — Ти глузуєш з мене?
Шаповал притягує Тамілу за талію, закручуючи її в танці. Перехожі дивляться на них, як на божевільних, а дівчата не стримують захоплених зітхань. Хтось знімає їх на телефон, і Таміла бентежиться ще сильніше. Вона не звикла до підвищеної уваги.
— Ми живемо разом, — Саша бере її за руку й веде далі від сторонніх очей. — Хіба ти не думала колись скріпити наші стосунки?
— Ти кажеш, як моя бабуся, — Лисенко знову вибухає бурхливим сміхом, і Сашко починає її лоскотати.
Вони розчиняються в запашних кольорах, як у бурхливому морі, і все довкола перетворюється на фоновий шум. Задерикуваті голоси перехожих, рев моторів, дзвін велосипедів та дитячий сміх. Є тільки вони вдвох, прямо тут і зараз.
У Таміли перед очима гальмує автомобіль, і вона злякано хапається за серце. Тільки долоні Шаповала, які утримують її за талію, не дають упасти.
— Якщо ти не кинеш його, сильно пошкодуєш про це, — дівчина, чиє ім'я Таміла мріє забути, як страшний сон, вистрибує з машини.
Слідом за нею вибігає якийсь хлопець. Лисенко не зустрічала його раніше, але щось у його обличчі здавалося знайомим.
— Наде, що ти тут робиш? — Саша тягне Тамілу за спину, закриваючи її собою. Ковтун клацає зубами, як дика собака, яка збирається вчепитися в горло і загризти до смерті. Її шалений погляд пробирає до тремтіння, і Лисенко злякано заплющує очі, пригорнувшись до плеча Сашка. — Ми вже все вирішили.
Надія виривається з чіпких рук свого брата і підбирається якомога ближче. Тоді Таміла ще не знала, що Ковтун має старшого брата.
— Це ти все вирішив, а не я, — цідить крізь зуби Надя, захлинаючись слиною. — Я кохаю тебе і хочу, щоб ми були разом.
Вона переходить на крик, і Таміла ще міцніше стискає долоню Шаповала. Горло дряпає їдкий страх, і Тамілі вперше незатишно поряд зі своїм хлопцем. Розлючений погляд Ковтун знаходить її, як тінь, і заганяє у темний кут. Щоб помститися за те, що відібрала чужого хлопця.
Надія уже кілька місяців заперечує той факт, що Саша зустрів Тамілу після їхнього розставання.
— Таміло, підемо зараз же, — Шаповал веде її в бік парку, але Таміла безупинно оглядається.
Ковтун до хрускоту стискає пальці в кулак.
— Ти не сховаєшся від мене, Сашку! — кричить вона на все горло Шаповалові вслід, відштовхнувши брата на капот автомобіля. — Інакше я вб'ю твою дівчину.
Таміла затискає рота долонею, щоб стримати схлип. Слова Надії в'їдаються під шкіру кислотою, і вона ніби провалюється до чорної ями. Глибоку прірву болю та самотності, в якій вона жила до зустрічі з Сашком. Лисенко страшенно боїться повернутися назад. Туди, де вона була нещасною. Туди, де життя засмоктувало її страшним болотом. Таміла з минулого не знала смаку справжнього кохання.
Тим часом Юрій відтягує молодшу сестру до машини, з силою штовхнувши її на капот.
— Ти з глузду з'їхала? — гарчить він, сердито махнувши руками. — Поїхали скоріше, на нас люди дивляться.
— Плювати я хотіла на всіх, — Надя дивиться на нього зверху вниз, ніби не впізнає. Ні, це Ковтун не впізнає свою сестру протягом останніх місяців. — Він буде моїм.
Таміла оглядається востаннє, перш ніж сісти в машину, і її погляд перетинається з поглядом Юри. Тоді вони не знали імен один одного, але зворотний відлік вже було запущено. Гнівом покинутої Наді та безтурботним коханням Сашка. Чуже минуле вже давно полювало на Лисенко.
На чужому горі щастя не збудуєш. Не має значення, що часом доводиться розплачуватися за чужі помилки.
#602 в Сучасна проза
#3362 в Любовні романи
#767 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 19.03.2023