Глава 6

Корпусний сад. Маленький оазис, клаптик звабливої природи, оточений асфальтом проїжджих доріг, розмістився в самому серці міста,. Це місце, де хоча б на кілька хвилин можна вирватися за рамки урбаністичного світу, перевести подих і просто, не думаю ні про що, насолоджуватися подихом вітру, що бушує красою квітів і шелестом зелених дерев. Здається, всі дороги ведуть туди, і водночас розпорошуються звідси. Це точка відліку, початок нових сподівань та надій,  і тільки від тебе залежить, яким шляхом ти далі підеш. Втім, сьогодні тут лише одна тропа, яке веде до неминучої битви. Цій дорозі судилося сьогодні омитися кров’ю.

Дардас знаходився посеред Корпусного саду, пускаючи потоки енергії навкруги. Мембрана, що відділяла його від зовнішнього світу, тут була найтоншою, тому в цьому місці він найшвидше міг зробити пролом. На жаль, про це також відомо було і його ворогам. Портал відрився, і зграя глиняних собак, скалячи свої ікла, помчалася звідти на чолі зі своїм ватажком та могутнім бронзовим левом. Пам’ятник захисникам Полтави, що виглядав як король звірів, відізвався на своє покликання. Він прийшов, щоб боронити своє місто, боронити цілу планету та дати відсіч недругу.

Гончі швидко оточили Дардаса, нападаючи скопом на нього, але той громив їх голими руками. Він розбивав їхні голови, їхні глиняні тіла, поки за справу не взявся бронзовий лев. Його могутні удари в перемішку з ударами Сізара, здавалося, тіснять Дардаса, але це була тільки видимість. Як і говорив Сізар, ніщо не могло нашкодити йому. Бронзовий лев повалив Дардаса на траву, прижавши своїми могутніми лапами до землі, і тут він побачив, як прямісінько з небес, розриваючи темряву, що оточувала їх, летить Алекс зі списом, готуючись пронизати його. Дардас сам не розумів чому, але він відчув небезпеку. Бурхливий сплеск магічної енергії відкинув бронзового лева, але не зупинив Алекса. Спис захистив хлопця, тому сплеск тільки уповільнив його падіння. Втім, цього виявилося достатньо, щоб Дардас встиг ухилитися. Лезо списа лише продрало йому плече, але рана не зникала, не загоювалась. Цього було достатньо, щоб переконатися, що зброя Алекса діє.

- Дай здогадаюся, це не звичайний спис. – підмітив Дардас.

Алекс нічого не відповів, а тільки кинувся атакувати, але Дардас поки що не збирався встрявати в сутичку з ним. Повітря стислося під його ногами, неначе утворилася летюча платформа, яка швидко переміщувалась. Верхом на ній Дардас винищив всіх гончих, одну за іншою, скрутив в’язи Сізару та настільки сильним ударом кулака, що з’явилася величезна вм’ятина, відкинув бронзового лева, збивши його з ніг. Після цього коріння дерев вирвалося із землі та повністю сплело тварину. Тільки величезний, майже трьохметровий, бронзовий орел монумента Слави уникнув розплати, сховавшись між хмарами. Саме на спині цього орла Алекс непоміченим підлетів до Дардаса. Це птах скинув хлопця, мов снаряд, заради погибелі їхнього спільного ворога.

Дардас розправився з ними всіма так просто, немов їхні зусилля з самого початку не мали ніякого значення. Від цього видовища опускалися руки, але Алекс не міг собі це дозволити.

- Годі вже. Все скінчено, - мовив Дардас. – Ти допоміг мені, тому я з самого початку збирався віддячити тобі. Я готовий забрати тебе з собою.

- І що ти будеш робити зі своєю силою, коли опинишся там?

- Все, що захочу. Все, що буде потрібно.

- Цього я й боюся.

- Облиш. У книгах часто призивали героїв із інших вимірів, і ти став моїм героєм. Я теж скористався цим прийомом. Одна єдина ніч, коли це стало можливим, дурна записка, яку я навіть особливо не сподівався, що хтось вчасно знайде, не говорячи вже про те, що відгукнеться на неї, але ти тут. Тобі не здається, що це доля. Сама доля хоче, щоб я повернувся.

Алекс не став більше його слухати. Він ринувся в атаку. Потік енергії полетів у напрямку хлопця, але спис поглинав його. Він прогризався крізь цю енергетичну перепону, поки не опинився на відстані удару. Юнак замахнувся, але Дардас зреагував. Він схопив спис і хотів висмикнути його з рук хлопця, коли відчув, як шкіра на його долоні зашкварчала.

- Цей спис належить тільки мені. – виголосив хлопець. Хватка Дардаса ослабла, і різким рухом Алекс залишив поріз на щоці чоловіка. Оповитий своїм успіхом, юнак продовжив атакувати, але меч, створений з енергії, утворився в руці Дардаса, і вдалим фінтом він відбив випад Алекса, змусивши того втратити рівновагу, та встромив меч йому в живіт. Холод з легким поколюванням від струму проходив через все його тіло. Слабкість опановувала кожен м’яз. Лише рука, яка тримала спис, не хотіла здаватися. Навіть якщо вона вже не могла поворухнутися, долоня не бажати відпускати зброю. Плоть похитнулася. Лише схопивши його за горло, Дардас втримав тіло від падіння.

- Ти добре бився. Я визнаю це. Але доля остаточно визначилась, хто їй потрібен, і це не ти.

Дардас підняв напівмертве тіло Алекса, здавлюючи йому горло, щоб припинити муки хлопця. Дивно, смерть зажди зображують якимось потворним чудовиськом, але це все омана. Вона завжди мала людське обличчя, і зараз Алекс дивився їй прямісінько у вічі.

- Гей, не чіпай його! – крикнув Сізар, і варто було Дардасу відволіктися, як бронзовий орел схопив його пазурами та поніс вгору. Незабаром на землю впав великий згусток розплавленої бронзи та з’явився Дардас, який спустився на повітряній плиті.

- Це ще не все, - не вгамовувався Сізар. – Він вже погладжував хвіст бронзового лева. Від цього той почав сяяти. Лев збільшився в розмірах, вирвавшись зі своїх пут, став ще могутнішим та нестримним. Хижак ринувся на Дардаса. Одним могутнім ударом на повній швидкості він збив чоловіка з ніг, змушуючи перекочуватись, але наступної миті Дардас вже пересилював його лапи, а тіло бронзового лева плавилось. Вслід за левом у свій останній бій помчався Сізар, але він не встиг зробити навіть удару. Варто було Дардасу приставити свою руку до його грудей, як тіло Сізара паралізувало. Таким чином Дардас тримав його нерухомим.