Глава 4

- Тихо. Тихо. Все добре. Це я. – проговорив Андрій. Алекс, мов налякане цуценя, сполохався, коли чоловік знову відкрив двері, тому таким чином той намагався його заспокоїти. Юнак був весь спітнілий та змучений, але, на щастя, залишився при свідомості. Змії повністю зцілили не тільки його, а і його речі, тому діра на футболці та величезні плями крові просто зникли. Зробивши свою справу, змії повернулися до чаші, залишився хлопця під опікою Андрія.

Нарешті усвідомивши, що все гаразд, що він знову в безпеці, живий та здоровий, Алекс дозволив Андрію допомогти собі піднятися та вивести за межі цієї лікувальної камери тортур. Проте щойно двері зачинилися, юнак відштовхнув Андрія та схопив дробовик, що лежав перед входом, направивши його на чоловіка.

- Ти чого? – спокійно поцікавився Андрій.

- Я бачив, як ти помер, а потім знову ожив. Я хочу знати, що це означає, – нервував Алекс.

- Не хочу говорити очевидні речі, але знаєш, на порозі смерті й не таке привидиться.

- Сприймаєш мене за дурня. Думаєш, я не знаю, що бачив, чи, може, мені зараз вистрілити в тебе та подивитися, що буде?

- Давай не будемо доводити до таких крайностей.

- Тоді говори, і тепер правду. Ти ж не думаєш, що я знову повірю в історію про мисливця та його жертву, яка зовсім випадково виявилася безсмертною. Твоє чудодійно зцілення було дуже схоже на зцілення тієї істоти, тому я хочу знати, як ви з ними пов’язані?

- Добре. Добре. Я визнаю, справа трішки серйозніша, ніж я говорив спочатку, і та істота, то мій брат, хоча, як ти вже встиг помітити, у нас з ним не найкращі відносини. Ти був правий, я тобі брехав, але у своє виправдання скажу, що це було заради твого ж блага. Я не хотів на тебе тиснути. Я не хотів, щоб ти переживав за можливі наслідки, які можуть статися, якщо ми дуже сильно напартачимо. Я просто хотів, щоб ти зосередився на завданні, і тебе нічого не відволікало. Тільки перед тим, як я все розповім, давай вже вирушати. Ми й так витратили  вже доволі часу.

Алекс махнув дулом дробовика, щоб Андрій йшов попереду, а він за ним, постійно тримаючи його під прицілом.

- Так, для інформації, ти ж вже зрозумів, що мене цим не вб’єш, тому, може, опустиш зброю, а то мені якось не по собі.

- Зате, поки ти зцілюватися, можливо, я встигну втекти, тому зброя залишиться і починай вже говорити.

- Тоді слухай. Це буде історія про двох братів. Старшого звали Сізар, а меншого на 2 роки – Дардас. Батьки померли рано, коли вони були ще дітьми. Мати від хвороби, а батько – на полюванні. На жаль, тодішній світ  був суворий для людей, приховував у собі багато небезпек, головними з яких були величезні чудовиська.

- Що за велетенські чудовиська?

- Велетенські ящіркоподібні чудовиська. Я не пам’ятаю, як у ваш час їх називають?

- Ти про динозаврів?

- Точно, динозаври. Так, я про них.

- Бути не може. Ти хочеш сказати, що народився більше 65 мільйонів років тому, і що тоді були такі самі люди, як ми з тобою? – Алексу здавалося, що Андрій знову водить його за носа, але той був доволі впевнений у своїх словах.

- Значить, у зовнішньому світі пройшло вже більш ніж 65 мільйонів років. Великий строк, хоча для мене тут минуло трохи більше тисячоліття. Тут час йде інакше, повільніше. До того ж тут відсутні всі людські слабкості: ні тобі сну, ні голоду, ні спраги, ні випорожнень.

Тільки зараз Алекс помітив, що, незважаючи на пізній час, йому зовсім не хотілося спати, і пригадуючи свій досвід з їжею в супермакеті, було схоже, що чоловік не обманює. Втім, не це його зараз хвилювало.

- Скільки часу, - розгублено запитав він, - скільки часу я вже втратив там, перебуваючи в цьому вимірі.

- Не переживай. Потік часу тут поки що не сильно відрізняється. Бар’єр, що тримає цей вимір, вже декілька місяців не в найкращому стані. Його потужність доходить до мінімуму, але він спроектований так, що коли це станеться, то перезавантажиться, відновивши свою силу. Цієї ночі він досягне цього самого мінімуму, після чого почне відновлюватись, тому це ще одна причина покінчити з усім швидко. Тепер, якщо ти не проти, я повернуся до своєї історії. Плем’я братів жило в потаємній гірській долині. З часів, коли покоління назад їхні пращури сховалися між горами, ізолювавши себе від хижого світу і контактуючи з ним лише заради того, щоб здобути їжу, маненьке поселення переросло в ціле первісне містечко під назвою Прея, але й це ніщо порівняно з тим, якого розвитку зазнало їхнє плем’я з появою братів.

Як виявилося, достатньо появи тільки одного індивідуума, щоб цілий соціум зробив величезний крок на новий інтелектуальний рівень. Цим генієм став Сізар. Його високі розумові здібності, його знаряддя праці, винаходи, ідеї, прорив у медицині, запровадження землеробства дозволили появі не просто людського племені, яке тільки недавно відійшло від дикого коріння, а цілої прогресивної цивілізації. За короткий час вони сягнули рівня пізнього Середньовіччя, а в деяких аспектах навіть перевершили його, як, наприклад, перші експерименти з видобутку електроенергії. Єдина небезпека, яка залишалася – це дикий світ, що оточував їх. Динозаврів почали помічати все ближче від долини, тому Сізар задумався над зброєю, яка могла б уберегти їх всіх. Цією зброєю став його брат. Він мав унікальну здібність, яка дозволяла йому накопичувати, мов батарея, в собі енергію природи та вивільняти її, або використовувати для збільшення своїх фізичних можливостей. Але навіть якщо ця здібність дозволила йому стати найкращим мисливцем, все рівно вона була занадто обмеженою, її сили було недостатньо, тому Сізар винайшов прилад, який назвав грім-сферою. Вона поступово почала збільшувати пропускну здатність здібності Дардаса, а також кількість енергії, яку він міг у собі утримувати.