Глава 3

Портал перемістив втікачів у торговий центр, що знаходився на розі вулиць Гоголя та Шевченка, неподалік від пожежної каланчі з годинником – Полтавського Біг-Бену.

- Я ледь не посивів. Хто взагалі придумав, що кожного разу потрібно підбирати необхідний ключ для відкриття порталу. Але, як там не було, з однією проблемою впоралися, інша на черзі. Потрібно йти, якщо хочемо вибратися звідси і зробити це до його приходу. – мовив чоловік. Він прикріпив ключі до свого паску, забрав назад в Алекса дробовик та перезарядив його, діставши набої, розтикані по кишенях.

- Я нікуди не піду, доки ти мені все не поясниш. Хто ти, і що тут взагалі відбувається? Куди поділася моя матір? Куди всі поділися? Чому ти єдина людина, яку я зустрів? – закидав питаннями Алекс.

- По-перше, можеш звати мене Андрій. По-друге, вони нікуди не поділися. Це ти зник. Якщо до сих пір не здогадався, то це вже не твій світ. Дуже схожий, але не він, – нетерпляче пояснив чоловік.

- Та записка, на якій я поставив свій підпис. Значить, це все було правда.

- Так, це була пастка. Я теж попався в таку роком раніше. Так він заманює своїх жертв, пропонуючи те, що може нас зацікавити. У результаті ми потрапляємо сюди. Я зову це місце чистилищем, хоча насправді це мисливське угіддя. Та істота – це мисливець. Він полює на таких, як ми, разом зі своїми гончими. Для нього це розвага, гра, і як в кожній грі –  має бути інтрига, тому в нас теж є шанс на перемогу. Твоє щастя, що я потрапив сюди раніше і встиг все розвідати. Є ключ, який може вивести нас звідси. На жаль, я пробув тут занадто довго, тому прохід до нього для мене вже закритий, але ти – зовсім інша справа. Ти можеш врятувати нас обох. Нам потрібно тільки поквапитись, і будемо сподіватися, ми впораємося раніше, ніж він наздожене нас. Те, що я відібрав цей артефакт для переміщення, - подзеленчав Андрій ключами, - значно спутало йому карти. Тепер він буде не такий спритний, а ми отримали необхідний час.

- Тоді чого ми чекаємо? Скористайся ключами та перенеси нас туди.

- Думаєш, якби все було так просто, я б відразу не переніс нас туди. На жаль, тільки мисливець може обирати, куди переміститися. Для всіх інших, як показала практика, портал відкривається у випадкове місце. Втім, не все настільки погано. Нам все рівно пощастило, прохід до ключа знаходиться не так далеко звідси.

Бій годинника каланчі перебив їхню розмову. Він лунав напрочуд голосно та лунко, розбурхуючи нічну тишу, але найбільше, від чого ставало моторошно – це кількість ударів. Їх було тринадцять. Тринадцять ударів нарахував Алекс, і страх перед цим числом, мов нашестя пацюків, почав прогризатися в його душу. Все його єство кричало, що це не спроста, і зовсім скоро він дізнався чому. Це були не просто удари. Це був будильник, і кожен будильник покликаний, щоб когось розбудити. Шерех почувся на другому поверсі, ніби хтось там перебігав з місця на місце.

- Вибираймося звідси, – раптові зміни настрахали Андрія теж. Вони обоє пішли до виходу. Алекс йшов попереду, а Андрій прямісінько за ним, прикриваючи йому спину. Вони були вже зовсім близько від виходу, як щось з великим грохотом впало на другому поверсі, здавалося, прямісінько над їхніми головами. Алекс лише на мить відволікся на цей шум, рефлекторно задерши голову, як зненацька прямісінько перед собою побачив той манекен, який ще мить назад стояв біля вхідних дверей. Його штучна рука стискала поварський ніж, який заглибився в живіт Алекса. Гостра біль заполонила думки, мов черв, що вгризався в кору головного мозку, розриваючи свідомість. Здавалося, що в цю мить юнак відчував все, свою кров, свої нутрощі, кожну частинку своєї плоті. Він хотів кричати від болі, але вуста ослабли, тіло ослабло, воно стало ватним, ніби зовсім не його.

Манекен вийняв ніж, оросивши підлогу бризками крові і ударом поваливши тіло, яке вже не збиралося пручатися, наскочив на нього, знову здійнявши зброю, щоб остаточно завершити свою справу. Вистріл дробовика відволік його. Андрій вистрілив вгору, щоб привернути до себе його увагу, і це подіяло. Манекен облишив хлопця, обравши собі нову ціль. Він чкурнув до Андрія, якому це тільки й треба було. Він зачекав, доки той наблизиться, щоб не зачепити Алекса, та вистрілив з дробовика. Манекену відірвало половину тулуба, і після цього він більше не рухався.

Алекс, не здатний навіть толком поворухнутися, міг тільки безпомічно спостерігати над тим, що відбувалося далі. Ще двоє манекенів напали на Андрія, і обох він зупинив влучними пострілами. Втім, Андрій занадто зосередився на них і не помітив, як третій ожив зовсім поряд. Він виплигнув крізь вітрину. Чоловік не встиг ухилитися. Ніж пройшов по його горлянці. Кров бризнула фонтаном, мов багровий дощ. Помираючи, Андрій встиг нажати на курок, зупинивши останнього супротивника. Все стихло, скрізь запанувала гробова тиша. Алекс дивився на мертве тіло Андрія, на його голову, яка ніби тонула у власній крові, і не міг зрозуміти, як так все обернулося. Ще мить назад з ними було все гаразд, ніхто навіть не думав про смерть, а зараз все для них вже скінчено. Це був ніби плювок в обличчя, від якого вже не відмитися, коли наступне, що побачив Алекс – це як розбризкана кров Андрія почала повертатися назад до його тіла. Він ожив, а рана на його шиї загоїлася, повністю зникнувши. Цей чоловік був не такий простий, як здавався, але гірше за все – це чудодійне зцілення було занадто схоже на те, яким користувався мисливець. В одну міть від Андрія повіяло небаченою небезпекою.

- Не чіпай мене. – хотів промовити Алекс, але натомість його голос видав тільки хрип, коли Андрій підійшов.