Глава 2

Очі Алекса знову розплющилися на тому ж самому місці. Він лежав неподалік від пам’ятника на бруківці, сліди від якої викарбувалися на його щоці. Досі в душі переживаючи те жахіття, мов очманілий, Алекс скочив на ноги і почав озиратися навкруги, проте все було гаразд, нічого незвичайного.

- Це ж треба таке привидітись, – промовив сам до себе хлопець. Тепер він не сумнівався, що то все було не насправді, сон, просто витвір уяви, тому не було тут про що далі розмовляти. Так вирішив для себе юнак і з непідробною огидою поглянув на ту урну, де поставив пляшку.

– Добре, що ще мене поліція не підібрала, а то дійсно було б гарне закінчення дня, – спало на думку Алексу, хоча, як приємний бонус, він мав відмітити, що не відчував жодних ознак похмілля. Було таке відчуття, що все, що хотів зробити з ним алкоголь, зробив до того та повністю покинув його тіло, і це було добре, так як прийшов час вже вирушати до матері. Юнак поліз у кишеню джинсів, щоб дістати смартфон та викликати таксі, але перше, що йому потрапило на око – це годинник. Як виявилося, пробув у безпам’ятстві він не так вже й довго, не більше години.

Парубок набрав першу ж службу таксі, яка випала йому в контактах та, приклавши слухавку до вуха, почав чекати гудки. Він задер свою голову, поглянувши на небосхил, і тут клубок йому застряг у горлі. Було таке відчуття, що серце ладне зараз буде виплигнути з грудей, тому він не відразу зреагував, як його дзвінок був скинутий. Кривавий місяць, мов якийсь злий жарт, зараз височів на обрії. Він сяяв напрочуд яскраво, ніби це був зовсім не місяць, а згасаюче сонце, яке робить свої останні потуги, щоб освітити Землю. Ось чому Алексу ніч видалася напрочуд світлою, все завдяки цьому природному супутнику планети, який сьогодні просто не жалкував сил, переливаючись у своїх зловісних барвах. Пророцтво бабусі знову було на вустах, мов трагічне нагадування, тому ніби намагаючись втекти від нього, Алекс вирішив зателефонувати в ще одну службу таксі, але й з ним не вдалося з’єднатися. Нарешті юнак помітив, що ні на одній сім-картці не було жодної поділки.

- Та щоб тебе, – вислизнуло в нього. Хлопець спробував витягнути батарею, а потім її вставити, посмикати сім-карти, але результат від цього не змінився. Робити нічого. Потрібно було йти пішки, і Алекс почав оглядатися, щоб забрати свою сумку з речами, але ніде не міг її знайти. Сумку поцупили.

- Та ви, мабуть, знущаєтесь, – було таке відчуття, ніби всі біди всесвіту впали йому на голову в одну мить.

- Це все ти. Ти винний. Останній раз я тебе послухав, – зі злості гримнув Алекс на пам’ятник, після чого почимчикував додому.

Близько сорока хвилин Алекс блукав вуличками Полтави, і з кожною хвилиною чомусь йому ставало все більше не по собі. Так, надворі панувала ніч, було вже пізно, але не настільки. Всього трішки більше за дванадцяту. За весь цей час він мав зустріти бодай когось. Втім, вулички були порожні, не проїхало навіть жодне авто. Було таке відчуття, що місто вимерло. Звичайно, Алекс не вірив, що це дійсно так, але відсутність будь-яких ознак життя нагнітало саме собою, тому він вирішив забігти в цілодобовий супермаркет, який був неподалік від його будинку. Втім, всередині теж не виявилося ні душі. Якщо відсутність людей на вулиці ще можна було якось пояснити, то це вже виглядало зовсім дивно.

- Агов! Є тут хто-небудь? – прокричав Алекс, але ніхто так й не відповів. У пошуках життя він пробіг повз всі стелажі і навіть забрів у внутрішні складські приміщення, але скрізь було порожньо.

- Якщо до мене ніхто не вийде, то дивіться, я зараз візьму собі все, що захочу, і не заплачу. Будете самі тоді крити нестачу, – погрожував Алекс, але знову безуспішно. Він поліз до першої ж пачки чіпсів та розпакував її, проте застиг, тримаючи одну чіпсину біля свого рота. Йому здавалося, що його шлунок переповнений, і він не здатний проштовхнути в нього бодай щось. Такого дикого відчуття ситості він ніколи не відчував. Йому зовсім не хотілося ні їсти, ні пити, що було зовсім дивно, зважаючи на те, як він розважався до цього. Втім, його швидкоплинне замішання перебив якийсь шурхіт, який він почув біля одного зі стелажів.

- Ну, нарешті, – подумав Алекс і направився туди в надії когось знайти, але там знову нікого не виявилось, тільки розсипаний попкорн на підлозі. Хлопець підійшов, щоб оглянути ближче, як інші пачки почали набрякати та вибухати, неначе хтось їх підігрівав у мікрохвильовці. Феєрверк із попкорну, мов сніг, усипав підлогу, як всі стелажі навкруги затремтіли, ніби від землетрусу, а їхній вміст сповзати теж на підлогу. Деякі пачки знову вибухали, скрізь творилося якесь божевілля, і ошелешений Алекс хотів якомога швидше вибігти з магазину, як раптом вхідні двері на його шляху зачинилися з такою силою, що з них повилітало скло. Порив вітру, чи ще щось, але стало зовсім не до жартів. Просто пробігши по дрізках скла, Алекс вибрався назовні. Варто було йому тільки це зробити, як все минулося. Ніякого тобі землетрусу, нічого, тільки погром, який залишився в супермаркеті, але хлопець не занадто задумувався над цим. Єдине, що його зараз хвилювало, так це те, як далеко розповсюджувалась дія цієї чудасії, цього землетрусу, який взагалі не мав бути в їхніх краях, і чи все гаразд з його матір’ю.

Відчуваючи скажене хвилювання, без секунди перепочинку Алекс добіг до дев’ятиповерхівки та піднявся на п’ятий поверх пішки, побоявшись скористатися ліфтом. Він почав тицяти в дверний дзвінок з такою настирністю, що, здавалося, навіть мертвого підніме з могили, але ніхто не відповідав, тому юнак дістав ключі з кишені. Він вставив ключ у замкову щілину, але той не провертався. Алекс натиснув на дверну ручку і отримав свою винагороду. Він правильно здогадався, двері були відчинені з самого початку. Від усвідомлення цього всередині все перевернулося. Мов навіжений, він заскочив у свою двокімнатну квартиру, продовжуючи кликати матір та методично оглядаючи кожен закуток. Обидві кімнати, кухня, балкон, ванна, вбиральня, - скрізь було порожньо. Не знаючи вже, що й думати, він вискочив з квартири та почав дзвонити, стукати сусідам, але там теж ніхто не відповідав. Навчений минулим досвідом Алекс провернув ручку, і ці двері також виявилися не зачиненими. Все повторювалося. У квартирі не було нікого.