Глава 7

Декілька секунд Бакстер сидів мовчки, певно втративши дар мови від таких слів. В очах не просто здивування, а навіть якась повага. Та ось він кліпнув очима й в погляді знову з’явилося впевненість, зухвалість, навіть жорстокість.

— Бачу, ти не така проста, як можеш здатися, на перший погляд, — фиркнув Бакстер. – Та ти права, вибору в мене немає. Тож маю пристати на твою вимогу. Хоча я дивуюся, чого ти висунула лише одну вимогу?

— А це лише початок…

— А губа не трісне? – він поглянув на дорогий годинник на руці. – Сьогодні о сьомій ми вечеряємо у моїх батьків. І давай без сюрпризів…

— У мене пів на сьому зустріч з клієнтом…

— То перенеси її, — гаркнув Мет. – Мені тебе вчити цьому?

— А чого це ти вирішив, що я маю підлаштовуватися під твої забаганки?

— Слухай сюди, — долоні вперлися в кришку стола, — я купую тобі будівлю, в яку ти тикнеш своїм вибагливим пальчиком. І вже за це одне вимагаю поваги до моєї родини. Сюрпризи мені не потрібні. Спробуєш щось утнути, домовленості кінець. Викину з будівлі без попередження. Подумай про це…

Очі Бакстера світилися холодом. Елісон навіть дихати перестала. Вона ніколи не була предметом такої відвертої ненависті, такої неприязні, такої відрази. Це трохи збило її з пантелику. Руки пройняло неконтрольоване тремтіння. І щоб Бакстер цього не помітив, просто зчепила пальці в замок.   

— Тепер стосовно журналістів, — він подався назад, і Еліс полегшено зітхнула. Здавалося, повітря знову потрапило до легень. – Зараз моя прессслужба зробить заяву. І в кінці тижня, під час одного з благодійних прийомів, куди я запрошений, мені доведеться надягти тобі на пальця персня, щоб підтримати нашу легенду.

Елісон відчула тремтіння. Можливо, колись, вона б світилася від щастя, дізнавшись про заручини. Та зараз чогось не весело. І не тому, що вона розчарована. Вона й не мріяла ніколи стати нареченою Бакстера. Їй завжди подобалися блондини. А тут – брюнет. Та й про яке щасливе життя можна мріяти, коли він ненавидить її та підозрює у зв’язку з одруженим чоловіком?

— Я можу бути вільною? – з неабияким сарказмом запитала Еліс. Вона добре розуміла, що не варто доводити його до сказу, та зараз просто не втрималася.

Його брови поповзли догори від здивування, а обличчя миттєво осяяла щира посмішка.

— Мені починає подобатися твоя покірність, — промовив він, показавши в посмішці смужку білосніжних зубів. – Ніколи не вважав тебе дурепою. Радий, що ти розумієш, що воювати зі мною – собі дорожче. А от заслуживши мою прихильність – можеш зірвати джекпот. Хоча…

Елісон повільно піднялася, розуміючи, що має статися після його слів.

— Якщо ти не помітив, любий, — вона театрально розвела руки в сторони. – Я жінка, а не собачка. І не маю заслуговувати твою прихильність. Я й сама добре впораюся з будь-якою проблемою. А меценати, захисники, а тим паче пихаті та самовпевнені нахаби, мені не потрібні. Прибережи свої слова для справжньої нареченої. Якщо вона в тебе колись буде. Бо щось мені підказує, що…

— Ми можемо до вечора обмінювати саркастичними компліментами, — почав він. – Та це нічого не змінить. Тож варто вчитися співіснувати разом. Як двоє дорослих та адекватних людей…

— Ну, знаєш…

А в цей час в нього задзвонив смартфон, який лежав на столі. І його увага миттєво перемикнувся на екран. Кілька секунд він дивиться на телефон, а потім натискає виклик.

— Так…

Довго слухає про те, що говорять в трубці, а потім підіймає на неї очі. Жестом наказує сісти в крісло.

— Яка в біса пресконференція? – гаркає. – Що я маю кому пояснювати? Я зробив пропозицію дівчині і маю з цього приводу збирати пресконференцію для журналістів?

Мет хрипло хмикнув, відвівши погляд в сторону.

— Гаразд, — кинув, – сьогодні о другій ми зможемо поговорити з журналістами. Що? Нагадай, ти в мене в пресслужбі працюєш? Тоді позбав мене від головного болю з цими бісовими журналістами. Інакше шукатимеш роботу деінде. 

Телефон повернувся на своє місце, а погляд Мета повільно пройшовся по закляклій, ніби статуя, Елісон. 

— Ти все чула?

— Я не хочу пресконференції, — прошепотіла молода жінка. – Я не… готова…

— А в нас немає вибору, — фиркнув Мет. – Ти ж захищала власні проєкти перед замовниками. Чого тобі боятися?

— Мете, одне діло відстоювати ідею, а зовсім інше… брехати…

Він аж на обличчі змінився. В одну секунду він зблід, а вже в іншу – багряний рум’янець з’явився на вилицях.

— Не сміши мене, — промовив чоловік, повільно піднявшись з-за столу. – Ти так майстерно розіграла свою партію стосовно Тревора, що я було подумав, що ви взагалі вперше бачитеся. Та ми обоє добре знаємо, що це неправда, тож не говори мені, що ти не маєш акторських здібностей. Бо я в це ні на секунду не повірю…

Еліс важко зітхнула, закотивши очі під лоба. Вона втомилася. Дуже втомилася доводити свою невинуватість. Як її довести, якщо тебе так люто ненавидять, що готові звинуватити у всіх смертних гріхах.

—Я дуже сподіваюся на те, що коли правда випливе назовні – ти знайдеш в собі сили вибачитися! – втомлено прошепотіла Елісон. – І до твого відома, я дійсно вперше бачу Тревора. Це не було грою! Та ти ж вже все вирішив для себе. Адже так? Тож я прошу… найняти детектива, який розплутає цей бісів клубок та знайде справжню коханку Тревора.

Мет кілька секунд просто дивився на неї. В очах якийсь дивний блиск. Та за секунду на обличчі нова маска ввічливості й байдужості.

— Якщо ти гідно пройдеш це випробування прес-конференцією, то я тобі обіцяю, що найму чергового детектива. І хоча здивувати мене можна вкрай рідко, та тобі це однозначно вдалося, — він поглянув на дорогий годинник на руці. – Невже ти не боїшся, що правда випливе назовні? Що я матиму на руках офіційне підтвердження твоїх близьких стосунків з Тревором?

В нього завібрував смартфон, давши Елісон кілька секунд, щоб зібратися з думками. Бакстер відхилив дзвінок.