Глава 4

Алекс снував кабінетом з одного кутка в інший, засунувши долоні в кишені штанів. Рукава сорочки засучені до ліктів, піджак валяється на шкіряній канапі. А біляве волосся на голові розкуйовджене й стирчить в різні сторони.

Еліс пройшла до столу й всілася в одне з крісел, закинувши ногу на ногу.

— Що тепер робити будемо? – озирнулася на Алекса. – Присядь, будь ласка, і не маяч. Цим справі не зарадиш…

— Ну… зробимо йому той відеоролик рекламний…

— Алексе, я керую творчою частиною, роботою з клієнтами, — починаю спокійно, трохи нахилившись вперед та поклавши руки на стіл. – А ти – організаційною частиною. Ми не ліземо в роботу один одного, оскільки довіряємо. Та те, що ми потрапили у все оце, не моя провина. Погодься?

— Знаю, люба, — кивнув Алекс, вмостившись у кріслі навпроти. – Думаєш, я хотів, щоб саме так вийшло?    

— Знаю, що зробив це не навмисно, — швидко погодилася Еліс, адже мала ще зізнатися в тому, що Мет Бакстер люто ненавидив її й швидше за все перекупив їх будівлю, щоб помститися. – Алексе… я потрапила в халепу…

— Ти про що? – він аж в обличчі змінився. – Тільки не потрібно мені говорити, що це не кінець нашим проблемам. Ніби зурочив хто. Я зазвичай не вірю у всі оці вигадки, але… висновок приходить сам собою. То у що ти вляпалася?

— З мого телефону… погрожували одній багатій та впливовій людині…

— Тобто з твого телефону? – блакитні очі Алекса округлилися від здивування. А ніжні промінчики сонця вигравали його волоссям, утворюючи ореол над його головою.

— На вулиці одна жінка попросила телефон, оскільки її дитині було погано, — відповіла Елісон знервовано. – Я не могла відмовити. От і поплатилася за це! Тепер той чоловік звинувачує мене у всіх своїх невдачах та негараздах з родиною.

— Господи! – він розвів долоні в сторону. – Скільки разів тобі говорив, що твоя доброта тобі й зашкодить. Нікому не можна давати свій телефон до рук. Нікому, Еліс! Могла б відповісти, що грошей на рахунку немає або телефон повністю розрядився. Дякувати Господу, що вона до ООН не зателефонувала… Чи не зняла всі гроші з твоїх рахунків.

Еліс розуміла, що зараз він пробує пожартувати, ось тільки обом виявляється не смішно.

— Ти ж можеш все пояснити, — промовив він. – В чому проблема?

— Він не вірить, — прошепотіла Еліс, склавши пальці в замок. – Думаєш, я не пробувала?

— Стоп! – його очі невідривно спостерігали за кожною мімікою на обличчі молодої жінки. – Тільки не говори, що той багатий та впливовий чоловік – Мет Бакстер!

Еліс шумно втягнула якомога більше повітря в легені. А Алекс закотив очі під лоба.

— Хай би ти була здоровою, — вилаявся. – Ти хоча б розумієш, що він купив нашу кредитну заборгованість лише через це?

— Я розумію, — промовила Еліс тихо. – Та що маю робити? Я запевняла його в тому, що не я зробила той дзвінок. Прагнула довести свою невинуватість. Та де там? Наскільки я зрозуміла, та жінка була коханкою чоловіка його сестри. І дівчина ледь не наклала на себе руки. От тепер він і мстить за це…

— Але ти не знайома з тим чоловіком, — перебив її Алекс.

— Я знаю, — відповіла Еліс. – От тільки, де він і як довести свою невинуватість, поки не уявляю. А він вже почав свій план помсти…

— То… може мені поговорити з ним?

— Не потрібно!

— Чому? – Алекс торкається шкіри її рук. – Я знаю тебе краще за всіх. І зможу переконати, що ти ні в чому не винна.

— Справді? – Еліс відчула, як до горла підкотився комок. На очі навернулися сльози. Серце в грудях пришвидшило свою роботу. А ці промінці над його головою робили його схожим на бога з Олімпу.

— Так, — усміхнувся Алекс, стиснувши її долоню. – Ми ж команда, Елісон! І якщо проблема лише в цьому, то ми можемо швидко її вирішити. Це ж для блага нас обох! Хіба ні?

Еліс трохи стало неприємно від цих слів, але вже одне те, що він готовий протягнути руку допомоги робило його якимось особливим в її очах.

— Гаразд, Алексе, — вона забрала долоню з його рук. – Я працювати. А ти спробуй розв’язати цю проблему. І якщо ми зможемо довести мою невинуватість, то можливо він погодиться почекати з виплатами. Можна запропонувати зробити йому декілька рекламних роликів за рахунок відсотків…

— Покладись на мене, люба, — Алекс підвівся з-за столу. – І якщо мені вдасться домовитися з ним стосовно відтермінування виплат, то ти йдеш зі мною до ресторану. Домовилися?

— Алексе…

— Я не хочу чути ніяких відмовок, — кинув він, підхоплюючи піджак. – Ми почнемо все спочатку. Ти і я. Разом. Удвох. Знову.

Робота наскільки затягнула Елісон, що вона майже забула про цю розмову. Ще раз переглядала відеоролик замовника. Зустрічалася з акторкою наступного відеоролика, підписуючи з нею контракт. І лише вискочивши з чергового кафетерію, почула, як в жіночий сумочці завібрував телефон.

Та коли побачила номер, ледве не випустила телефону з рук. Бакстер.

— Так! – кинула в трубку замість привітання. Забагато честі для такої людини. – Чим можу допомогти?

— Ти зараз де?

Вона ще раз поглянула на дисплей телефону. Він точно їй телефонує? Можливо номера переплутав?

— Щось я не пригадую, що маю звітувати вам про власне переміщення, — буркнула Еліс.

— Невже? – в голосі веселі нотки. Придурок! Смішно йому! – Ти ж мала послухати мої побажання стосовно реклами. Хіба ні? Чи я щось не так зрозумів?

— Ви мали домовитися про зустріч і…

— Ну, для таких, як я, «особливих» клієнтів – можна було б зробити виняток, — хмикнув він. – Не чужі ж люди! Коханка чоловіка моєї сестри. Майже рідня. Хіба ні?

Ну він і товстошкірий ідіот. Хіба ні? Як так можна? Алекс же мав все владнати. То що сталося? Не зрозуміло, що він задумав, але схоже, Алексу він теж не повірив.

— Єдине чого я хочу, це щоб ви залишили мене в спокої, — викрикнула Еліс. – Я не маю ніякого відношення ні до чоловіка вашої сестри, ні до того телефонного дзвінка.