— Що? – аж скрикує Елісон, відчуваючи, як тіло починає тремтіти. – Алло!
Та в трубці було чути лише довгі та протяжні гудки, які викликали страх, тремтіння, розчарування. Телефон повільно випадає з ослаблених пальців та приземляється на коліна. Певно, її обличчя стало таким блідим, що Бетані засовалася поряд на пасажирському сидінні й замахала руками.
— Ей! Що сталося, подруго?
— Мені, щойно, хтось погрожував! – повертає бліде обличчя до подруги, прагнучи зчепити в замок долоні, які проймало легке тремтіння.
— Хто погрожував?
— Я не знаю…
— Можливо, хтось помилився номером? – усміхнулася подруга, дістаючи власну сумку від Гуччі з заднього сидіння.
— Ні! Він назвав мене «міс Сінклер»…
— Хто?
— Той чоловік в трубці…
— Хто тобі має погрожувати? – запитала Бетані здивовано, протягуючи подрузі пляшку з водою. – Може ти щось не так зрозуміла, Еліс?
— А що зі слів «я той, хто місця мокрого від тебе не залишить» можна не так зрозуміти?
Подруга заклякає на секунду, відкорковуючи пляшку.
—У що ти вляпалася?
— Та ні в що я не вляпалася. Я не розумію, що відбувається!
Подруга відстебнула ремінь безпеки, вихопила пляшку з водою з її долонь і схвильовано потягнула до свого рота.
— Зачекай! Заспокойся! Давай по черзі! – промовила вона. – Що тобі сказав цей чолов’яга?
— Привітався і сказав, що радий, що я нарешті вийшла на зв'язок!
— На який зв'язок? – зацікавлено запитує подруга. А Еліс поглянула на свою темнооку подругу й в голові починають складатися картинки. Незнайомка просить телефон. Розмовляє в машині з кимось з її телефону. Слова в трубці «Ось тільки шантажувати мене, я б не радив». Дідько!
— Що? Що ти згадала? – не вгамовується подруга. – Ти говорити можеш?
— З мого телефону пів години тому робила дзвінок незнайома жінка….
— Яка ще жінка? І де вона могла взяти твій телефон?
— Поки я тебе чекала, до моєї машини підійшла жінка й попросила про допомогу. В її донечки виявився пустим інгалятор, тож вона хотіла зателефонувати до чоловіка….
— І ти їй дала телефон? – аж заверещала Бетані. – Елісон, ти при своєму розумі? Ти дала незнайомій людині власний телефон?
— Так, — шепоче Еліс, відчуваючи, як холонуть долоні. – У неї в машині була заплакана дівчинка. Я не могла відмовити!
— Господи! Ти невиправна! – сплеснула в долоні Бетані. – Ти розумієш, що ця аферистка зробила з твого телефону дзвінок невідомо кому і тепер вони думають, що це ти наплела їм там щось…. Ти хоча б розумієш, в що вляпалася?
— Так… Хіба я думала, що так станеться? Це через вчинок Алекса я втратила пильність…
— Елісон, ти як мале дитя! – розмахує руками подруга. – У її дитини виявився пустим інгалятор. І вона замість того, щоб поїхати до аптеки та придбати новий, просто шукає телефон?
— Вона здається когось шантажувала...
— Що? О, Господи! – пролепетала Бетані. – Божечко, що ж робити? Стоп! Ти ж бачила цю жінку? Ти бачила її машину? Ти можеш зателефонувати цьому негіднику й все розповісти…
— Що розповісти?
— Про те, що відбулося непорозуміння! І нехай дасть тобі спокій…
— І що я скажу?
— Хто ця жінка. Що ти зовсім не знаєш про що йде мова… І нехай забуде твій номер та дасть тобі спокій…
— Звідки я знаю, хто ця жінка? Ми не знайомилися…
— А навіщо нам її ім’я, якщо ти бачила її машину? Ти ж бачила її машину?
— Так. Нісан білого кольору.
— І?
— І все!
— Тобто? Номер! Ти бачила номер її нісана?
Еліс розчаровано хитає головою, закусивши нижню губу.
— Ні! Я на нього навіть уваги не звернула…
— Дідько, Еліс! Ти мала бути уважнішою!
— Знаю, але навіть не глянула на номер машини. Жодного разу! Я ж не думала, що так станеться. То для чого мені запам’ятовувати номер її машини?
— Ну, хоча б округ який?
— Не знаю, Бет!
— Зачекай, мені прийшла геніальна ідея…
— Яка?
— Ти сказала, що чекала мене, коли підійшла та жінка. Так?
Елісон з надією в очах кивнула. Її подруга – ураган в спідниці. Вона, якщо забажає гори зверне. І вона не залишить її в скруті. Обов’язково допоможе.
— Де?
— Що де?
— Де ти мене чекала?
— Під вашою компанією!
— Бінго! – скрикує подруга, ледве не вивалившись з автомобіля. – У нас ведеться відеоспостереження. Тож розвертай машину й поїхали назад. Ми знайдемо відео з цією шахрайкою. Ми виведемо її на чисту воду….
Еліс відчувала полегшення, тому поклала телефон до сумочки й завела мотор. Вони помчали назад, ніби на крилах. І з серця спав тягар. Разом вони доведуть, що це не Елісон погрожувала. І все стане на свої місця.
Припаркувавшись біля компанії, Бет вискочила з машини й попрямувала до дверей. Елісон поспішила за нею. Вони увірвалися в приміщення й підійшли до пункту пропуску.
— Привіт, Гаррі! Як справи? – усміхається Бетані.
Русявий красень підхоплюється й визирає з кімнатки. Ого! В нього гарне тіло. Таке накачане…. Господи! Елісон, ти милуєшся красенями тоді, коли загрузнула в проблемах.
— А ти не міг би нам допомогти? – театрально надуває губки Бет. – Тут потрібне одне відео з камер стеження…
— Що сталося? Когось обікрали? – запитує юнак, відчиняючи для них двері. – Чи комусь пошкодили машину?
— Ні! Потрібно знайти жінку, яка просила у моєї подруги телефон.
Красень оглядає Еліс і сідає за монітор.
— О котрій приблизно це сталося? – запитує Гаррі.
— Десь з годинку тому…
Гаррі прокручує відео й вони, не відриваючи очей від монітора, проглядаємо кадри, які змінювалися один за одним.
Ось видно вхід до компанії, трішки захопило стоянку, але ауді не видно. Дідько!
— Може на пару хвилин раніше? – запитує Бет нервово. – Прокрути!
Гаррі прокручує, але результат той же.
— Схоже, ту частину стоянки камера стеження не захоплює, — белькоче Гаррі, а Еліс відчуває, як по спині котяться холодні крапельки поту. Їй кінець! Вона нічого нікому не зможу довести!
#10099 в Любовні романи
#3952 в Сучасний любовний роман
#2272 в Жіночий роман
Відредаговано: 26.12.2020