43. Андрій

Я був максимально щасливим ці дні, все складалось ідеально. Правда, було трохи багато роботи, на яку я останнім часом забивав, і все ж, ці пару тижнів, що ми з Сашею вже офіційно зустрічались, були найкращими в моєму житті за останні роки. Після смерті дружини я думав що більше ніколи не зможу бути щасливим. Але все змінилось.

Прокидатись разом із Сашею, лягати з нею, проводити час втрьох з нею і малою — все це робило мене найщасливішим на світі.  

В голові все ще крутилось те питання Насті про те, чи ми одружимось. Якщо я зараз куплю Саші обручку, це буде надто швидко? Певно, що так. Але з іншого боку, ми живемо всього один раз і той випадок з пострілом пару тижнів тому це довів.

Навіть якщо вона не погодиться, принаймні я вискажу все, що я хочу. Для мене це не рано. Я кохаю Сашу і хочу прожити з нею все життя. 

Тож сьогодні коли ми снідали, я сказав: 

— Ввечері не плануйте нічого, підемо в одне хороше місце. Вечеряти теж будемо там. Настя буде весь час з нами, тож має бути безпечно.

 — Ура! — вигукнула Настя. — Дякую, тату!

Саша усміхнулась мені:

 — Чудова ідея! 

Я поглянув на неї, вона пила тільки каву і нічого не їла. Це мене здивувало, бо зазвичай Саша повноцінно снідала з нами. 

— Ти нормально почуваєшся? Не їси… 

 — Щось мене трохи нудить, можливо, через той стрес організм розладнався, — відповіла вона. — Нічого страшного, гадаю, це скоро минеться….

— Зрозуміло, — я кивнув. — Ну, якщо будеш погано почуватись, тоді перенесемо похід до ресторану. Краще тоді щось додому замовимо. 

 — Та ні, не треба переносити, — сказала вона. — Зараз вип’ю щось для шлунка, і мені стане краще. Або просто мінеральної води поп’ю. 

— Добре, побережи себе сьогодні, — я якраз доїв, встав з-за столу, і чмокнув в шоку спочатку малу, а потім Сашу. — До вечора… 

***

На роботі я працював не дуже охоче. Весь час думав про вечір. А ще мені треба було зʼїздити за обручкою. Десять разів мало не передумував, але потім все ж вирішив, що це якось по-дурному. Ну не прийме вона обручку зараз, прийме пізніше. А я принаймні вискажу все, що думаю, от і все. Все буде нормально.

Я завершив роботу близько четвертої, щоб встигнути заїхати за обручкою і квітами. 

Запізніло подумав, що це можна було б оформити якось інакше… О, а що як не дарувати квіти, а зробити все більш сюрпризом? Десь в кіно колись бачив, як обручку поклали на дно келиха… Що ж це було за кіно? Так, це буде цікаво і оригінально. І ще я зможу сказати, що вона може вдягнути її не зараз, а коли захоче. Щось таке. врешті-решт саме так я і зробив. Заїхав до ювелірного і сховав коробочку в кишеню, навіть пакетик фірмовий не взяв. 

Блін, а якщо вона скаже так? Ні, якось це не достатньо святково… Я подумав, що можна замовити квіти і кульки, і може навіть фейрверк і торт, але щоб вони всі чекали поки Саша дасть відповідь. А потім я подам їм сигнал вони запустять феєрверки і внесуть квіти, кульки і торт. Так, це буде те, що треба!

Я подзвонив своїй секретарці і сказав, щоб вона все це мені зараз же оформила. Вона злилась, але сказала, що заїде принаймні за кульками і тортом. А феєрверки хіба що прості, запустять охоронці за моїм сигналом. Я махну рукою їм у вікно. Ну, на тому і погодились. 

Я не попередив Сашу, що приїду раніше, ніж зазвичай. Сюрприз треба було робити по максимуму сюрпризом. Дуже хвилювався, хоч і запевнив себе, що готовий до відмови. 

Тихо зайшов до будинку, почув десь з кухні голос Саші, здається, вона з кимось говорила. 

— … я зробила все, що було в моїх силах, більше ніякої інформації роздобути не можу, — говорила вона. 

Моє серце, здається, зупинилось. Я торкнувся долонею дверей і тут мій телефон задзвонив. 

Так голосно, що ясно що Саша це почула. 

Я дістав мобільний і побачив, що дзвонить охорона. Мені зараз було не до них.

Саша вийшла з кухні і  поглянула на мене:

 — Ти тут? Я не чула, як ти зайшов, — проговорила розгублено.  

Мені було так боляче, як ніколи в житті. Здавалось, серце ось-ось зупиниться. Воно тільки-тільки встигло довіриритись і покохати, а тут… 

— Ти шпигувала за мною, — сказав я не своїм голосом. 

Але Саша не встигла відповісти. До кімнати вбіг охоронець і вигукнув: 

— Настя  зникла! Камери хтось відключив!... І її тепер немає на території!... 

Привіт, далі книга стає платною, не бійтесь купувати, треба провести лише один платіж і ви зможете історію далі! Купуєте книгу один раз і вона назавжди залишиться в вашій бібліотеці! Книгу буде дописано десь за півтора місяці. Кожна ваша покупка — підтримка моєї творчості, дякую!