42. Олександра

Я відчула, як моє серце забилося часто і швидко, немов хотіло вистрибнути з грудей. 

— Мені здається, ти боїшся того, що це може бути ніякий не адреналін? — я зазирнула йому в очі. — Що я дійсно це відчуваю? 

— Може, і боюсь, — кивнув Андрій, відводячи погляд. Тільки чи цього він боявся, чи ще чогось? 

 — Якщо ти думаєш про небезпеку для мене, то я вже сказала, що вона мене не лякає. Мене більше лякає те, що ти не хочеш дозволити собі бути щасливим. Наче сам себе за щось караєш…

— Я більший егоїст, ніж ти думаєш… Я хочу бути щасливим. Але мені дійсно страшно за тебе. Ти ж бачила, що відбулось. Ти могла бути на моєму місці в лікарні, — він стис мої долоні в своїх. — Я краще буду сам, ніж допущу подібне, ось про що я думаю. 

 — Але тоді будемо нещасливі ми обоє — і ти, і я… Давай дозволимо собі цю крихту щастя. наше життя таке коротке. і невідомо. що буде завтра. — я підійшла до нього ближче і обійняла. 

Він обійняв мене у відповідь і прошепотів:

— Я так кохаю тебе… Не можу думати ні про кого, окрім тебе. Не можу бачити поряд з собою навіть гіпотетично жодну жінку, тільки тебе… 

— Я теж не можу думати ні про кого іншого… Будь ласка, не проганяй мене від себе, — попросила я. 

— Але зі мною ти в небезпеці… Мені страшно. Ніколи ні за кого не боявся, ну, окрім як за Настю. Але ясно що Настю я не можу залишити саму. Вона ще дитина. А тобі могло б бути безпечніше без мене, — видихнув він мені на вухо. 

— Це мій власний вибір — бути з тобою. Я не хочу ніякої безпеки окремо від тебе. Та й мені здається, що ти трохи перебільшуєш цю небезпеку. Що нам загрожує, коли ми тут, удома, навколо охорона?  У нас все буде добре, — я торкнулася губами його губ. 

Андрій відповів на поцілунок, а потім одразу поглибив його, пригортаючи мене ближче до себе.

Я  відчинила двері його спальні і, обіймаючи його, увійшла туди. Ми продовжували цілуватися, можливо, не так пристрасно, як мені хотілося, бо все ж Андрій мав поранення. 

 — Не думай зараз ні про що, — прошепотіла я йому на вухо.  

— Я і не можу, — зізнався Андрій, торкаючись губами моєї шиї і вкладаючи мене на ліжко. — Не можу думати  ні про що і ні про кого, окрім тебе. 

 — Я рада це чути, — усміхнулась я. І хоча в мене самої в голові промайнули думки про  Тимура, я відігнала їх і пригорнулася ближче до Андрія, розчиняючись в його обіймах і дотиках…

***

Коли я розплющила очі. за вікном уже був ранок. Чудовий сонячний ранок з пташиним співом і ароматом квітів. Я бачила поряд із собою на подушці Андрія, він усміхався уві сні і виглядав таким само щасливим, як і я. 

Ніби відчувши мій погляд, він розплющив очі і простягнув долоню до моєї щоки, погладивши мене.

— Мені не наснилось те, що було вночі? — запитав він неголосно. 

— Схоже, що це було в реалі, хоча я сама, як тільки прокинулась. якусь мить сумнівалася, чи це не сон, — сказала я. — Але, на щастя, це нам не наснилося…

— Знаєш, я б хотів повторити те, що нам не наснилося, закріпити, так би мовити, — він лукаво усміхнувся і потягнувся губами до моїх губ. 

Я теж заплющила очі і вже зібралась відповісти на його поцілунок, як раптом двері рвучко відчинились, і до кімнати, як вихор, увірвалася Настя. 

 — Тату, ти вдома? Я хотіла тобі показати… — говорила вона на ходу і раптом, побачивши нас, зупинилася на півслові. 

 Потім сказала вже іншим тоном, дещо настороженим:

 — Сашо, а що ти тут робиш? 

— Ми почали зустрічатись, — сказав Андрій, прикриваючи нас сильніше ковдрою. 

 — Справді? То ви одружитесь? — з захватом вигукнула мала, заскочила на ліжко і обійняла спершу Андрія, а потім і мене. 

 — Не виключений і такий розвиток подій, — усміхнулась я…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!