40. Олександра

Ті кілька хвилин пролетіли так швидко, і до палати увійшла медсестра та сказала категоричним тоном:

 — Хворому потрібно відпочивати, зараз я вколю йому снодійне. 

 — Так. авжеж, я вже йду, — я підійшла до Андрія і торкнулася губами його щоки. — Одужуй, я скоро знову прийду до тебе….

Потім вийшла з палати і підійшла до охоронця:

 — Відвезіть мене, будь ласка. додому. Бо вже скоро ранок, Настя прокинеться і буде хвилюватися…

— Добре, — він кивнув. —  Зараз я зайду до шефа, уточню деякі деталі, і ми вас відвеземо. 

Поки я очікувала його повернення. на мене накотила втома. А вже коли я сіла в машину, то заснула і проспала всю дорогу до самого дому. Все ж, незважаючи на всі переживання, Андрій живий і скоро одужає. Це головне. А про все інше ми подумаємо потім…

***

Коли я увійшла до будинку і тихенько піднялася на другий поверх, щоб пройти до своєї спальні і перевдягнутися, двері кімнати Насті відчинилися, і вона визирнула в коридор, сонно потираючи очі. 

 — Доброго ранку, — усміхнулась я. — Як спалося?

— Добре, — сказала Настя. — А тато де, вже пішов на роботу?

 — Тато захворів і кілька днів побуде у лікарні. — сказала я м’яко. — Але скоро його випишуть. і він повернеться додому…

 — А чим він захворів? Він виглядав здоровим…  

 — Йому… — я на мить завагалася, а потім все ж трохи покривила душею. — Вирізали апендицит! Але зараз із ним уже все добре. Ти можеш поговорити з ним по телефону, по відеозв’язку. 

— Так, я хочу поговорити, — одразу відізвалась Настя, кивнувши. — Давай подзвонимо йому прямо зараз.

 — Добре, але давай ти спершу вмиєшся і перевдягнешся, щоб тато не подумав, що ти нечупара, — усміхнулась я…

***

Після того, як Настя причепурилася, ми сіли в кухні за столом, і я набрала номер Андрія. Хотілося підбадьорити його атмосферою домашнього затишку та тим, що Настя в гарному настрої. Поки вона вмивалася і чистила зуби, я написала Андрію повідомлення, в якому пояснила придуману версію про операцію апендициту, щоб наші з ним слова не розходилися. Настя була розумною на свій вік, і якби зрозуміла, що її обманюють, образилась би. 

І от Андрій прийняв вмклик, і ми його побачили. Він усміхнувся в камеру, хоч і був трохи блідий.

— Доню, привіт, — він помахав рукою з екрану. 

 — Привіт! — вигукнула Настя. — Як ти? Тобі справді робили операцію?

— Ага, робили, — він кивнув. — Ну але зі мною все добре, сонечко. Правда, ще трохи доведеться побути в лікарні. А ти поки побудеш з Сашею, добре? 

 — Так, добре, — Настя трохи похнюпилась. — Мені тебе дуже не вистачає, одужуй швидше і повертайся! 

— Добре, мила. Я постараюсь вийти якомога скоріше, щойно буде можна. Люблю тебе. 

 — І я тебе дуже-дуже люблю! — Настя послала Андрію повітряний поцілунок. 

 — Ой, там, здається, йде твій улюблений мультик, — сказала я Насті. — Підеш подивишся, а я поки приготую сніданок? 

 — Добре, — вона кивнула, злізла зі стільця й помчала до виходу. А коли двері за нею зачинились, я поглянула на Андрія і тихо сказала:

 — Мені також тебе не вистачає…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!