38. Олександра

Коли ми приїхали до лікарні, нас уже чекали, Андрія поклали на каталку і повезли в операційну, а я залишилася чекати в приймальному покої. Охоронці теж були тут. Я відчувала величезну порожнечу в душі. Згадувала, як сильно хотіла помститися Андрію, ще до нашого з ним знайомства. Раптом це моя ненависть притягнула до нього небезпеку? Кажуть, якщо чогось дуже сильно хотіти це може здійснитися…

“Будь ласка, хай він виживе, — зверталася я подумки до якихось вищих сил. — Я дуже кохаю його, і в нього маленька донька… Хай із ним все буде добре!”

Не знаю, скільки часу минуло, перш ніж двері відчинилися, і до нас вийшов лікар. 

Я тут же встала з крісла і з надією поглянула на нього. На якусь мить забула всі слова, могла лише дивитися мовчки. відчуваючи у вухах шалене биття свого серця, і очікувати. який буде його вердикт. 

Він поглянув на мене і охоронців і сказав: 

— Ми його прооперували, операція пройшла успішно. Органи не зачепило, але він втратив доволі багато крові. 

 — Може, потрібно здати кров? — спитав один із охоронців. 

— Якщо у вас хіба його рідкісна четверта негативна. 

 — У мене четверта негативна, — сказала я.  — Я можу здати кров. 

— Добре, тоді медсестра проведе вас, — кивнув він. — Ще зроблять певні швидкі аналізи, і тільки потім ми зможемо її використати. Бо кров має бути хорошої якості і без інфекцій.

— А можна провідати Андрія? —  запитала я, з надією дивлячись на лікаря. 

— Трохи пізніше так, можна буде, — він кивнув. — Коли ми його переведемо з реанімації. Через втрату крові показники поки що не дуже хороші. 

 — Добре, дякую…

Він пішов назад до операційної, а потім повернувся з медсестрою. 

 — Ходімте зі мною, — сказала вона. — Зараз у вас візьмуть кров.

 — Може, ви їдьте додому? — я озирнулася на охорону. 

— Двоє вже поїхали до Анастасії, — відповів охоронець. — Про всяк випадок, щоб там було хоч троє людей. А ми залишимось тут. Шеф підготував карту дій на такі випадки. Охорона має розділитись і охороняти Анастасію, Вас і його. 

 — Ну добре, може, є сенс домовитися, щоб хтось чергував біля його палати, коли Андрія вже переведуть з реанімацйії.. В реанімації йому точно ніхто не загрожує…

— Авжеж, не переживайте, всі ці клопоти на нас. І лікарня це не проста, у шефа договір тут. Його можуть лікувати тільки певні лікарі. Ми не просто так сюди поїхали. 

 — Тоді я спокійна, — я усміхнулась, подякувала їм і поспішила вслід за медсестрою. 

У мене взяли спершу невеликий зразок крові і попросили почекати, поки будуть готові аналізи. Потім, коли аналізи показали, що моя кров підходить, немає ніяких інфекцій тощо, мене провели в невелику кімнатку, поклали на кушетку і підключили до апарату. схожого на крапельницю. 

Я вже почувалася більш бадьоро, слова лікаря заспокоїли мене.  Це справді краща клініка, тож про Андрія подбають, тим більше загрози для його життя немає. А моя кров допоможе йому швидше відновитися. 

Мабуть, не випадково у нас однакова група крові, це було б не дивно, якби це була перша група, чи друга, але у нас з ним була найрідкісніша, і все одно вона співпала. Мені здавалося, що це якийсь знак для мене, що Андрій — моя людина. 

Коли процедура забору крові завершилась, я пішла в кав’ярню при лікарні, щоб випити чаю. А потім знову повернулася на місце для очікування. І лише через кілька годин дочекалась, що мене запросили відвідати Андрія, медсестра сказала, що він прокинувся після наркозу. 

Я переступала поріг палати з великим хвилюванням. Побачила його бліде обличчя на подушці, тіні під очима, і на мої очі навернулися сльози. Але Андрій усміхався і дивився на мене з ніжністю. 

 — Я ніколи тебе не покину, — вирвалось у мене, коли я підійшла і взяла його за руку…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!