37. Андрій 

Я був дуже щасливий. Здається, Саша врешті-решт відповіла на мої почуття, хай і несміливо. Мені дуже хотілось, щоб вона відчула себе щасливою поруч зі мною, щоб вона дійсно стала частиною нашої маленької родини. Настя дуже полюбила її, не менше, ніж я, хай це і зовсім інша любов.

В цю мить мені здавалось, що Саша — ідеальний шматочок пазлу, який зробить наше з Настею життя саме таким, яким воно має бути. 

Мені хотілось, щоб вона відчувала те ж саме. Щоб їй було добре. Для мене це було тепер головною задачею. І щоб вона зрозуміла, наскільки я серйозно налаштований. Їй ще було важко через минуле, я це розумів. Але сподівався, що поступово ми через це переступимо. Головне, щоб вона дала мені шанс.

Коли ми тримались за руки, я подумав, що все ж вона готова дати мені цей шанс, і я був на сьомому небі від щастя через це. 

Коли ми вже їхали додому я планував, що зроблю вдома, щойно ми зайдемо. Чи дозволить Саша поцілувати її? Обійняти? Пригорнути до себе так, щоб вона відчула все, що відчуваю я? Мені нетерпілось це дізнатися. Аж раптом я почув брязкіт скла і різкий сильний біль десь біля серця. 

Я торкнувся долонею піджака в тому місці, де відчув біль, і побачив, що на моїх руках кров.

Саша миттю опинилася біля мене, вона стала розстібати піджак і сорочку. 

— Тримайся, ми зараз відвеземо тебе в лікарню, — шепотіла вона. — Головне — не втрачай свідомість, говори зі мною… 

Значить, мене підстрелили… В голові паморочилось. Погляд ставав розфокусованим. Крові було багато. 

— Добре, що Настя не тут, — сказав я на видиху.

Я навіть не одразу зрозумів, що я сказав це вголос, а не подумки. Померти на очах доньки — це був мій найжахливіший страх після страху її втрати.  

 — Все буде добре,  — Саша взяла мою сорочку, склала в кілька разів і притиснула до рани. зупиняючи кров. — Зараз, ще пару хвилин, і тобі нададуть допомогу…

Охоронець, чи то водій, щось комусь говорили, здається, по телефону, але я якось погано чув їхні голоси. Тільки слова Саші доходили до мене абсолютно повністю. 

 — Пробач мені, — прошепотів я. — Якщо все буде зовсім кепсько… Подбай про Настю…

Я почувався якось дивно, все навкруги ніби стало якимось повільним, ніби я дивився кіно в дуже і дуже сповільненій зйомці, хоч машина, певно, і мчала дуже швидко. Певно, це була дія шоку від болю. 

А раз у мене була така реакція, значить ,все дійсно кепсько. Бляха… Все ж тільки налагодилось, мені не хотілось вмирати… Мені нарешті знову захотілось жити, чому саме зараз це трапилось?... Це несправедливо… 

 — Обов’язково потурбуюся, — я  відчув, як її прохолодні губи торкнулися моїх губ. Не так я мріяв отримати від неї поцілунок, не за таких обставин… Але що маємо, те маємо. Ну, принаймні перед кінцем я отримав те, чого я так бажав, іронічно… Але я був щасливий. — Ти одужаєш, а поки будеш лікуватися, я подбаю про Настю…

Коли я почув цю фразу, то хотів ще сказати “Я кохаю тебе”. Але вирішив, що краще, щоб вона цих слів не чула. Якщо я помру, я не тягнутиму і її в це все…

Саша потурбується про Настю в разі чого, я знав, що можу їй в цьому довіритись… Двоє моїх найдорожчих людей не мали залишитись самі… 

Саме це було останньою думкою перед темрявою, що за мить огорнула мене повністю… 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!