33. Андрій

Я сказав їй ті слова точно не для того, щоб побачити, що її очі, здається, наповнювались сльозами.

Я взагалі не очікував подібного повороту, це не було властиво Саші. Та і вона сама мене відштовхнула, я ж не цікавив її. Я вже хотів їй щось сказати, коли ми почули з першого поверху пронизливий жіночий крик. 

— Ах ти, малявка! Я тобі зараз покажу! — вигукувала якась з дівчат, по голосу мені здалось, що це була та перша дівчина.

Я одразу насупився:

— Ходімо вниз, там щось відбувається, — і квапливо пішов до сходів.

Саша побігла слідом за мною.

Коли ми спустились, то побачили, що білявка на шпильках схопила мою доньку за запʼясток і тримала так.

— Невиховане, дурне дівчисько! Ти замазала мій новий одяг!

Насті на очі аж сльози навернулись.

Я хотів перехопити дівчину, але на диво Саша була швидшою.

 — Відпусти її! — вигукнула вона і, схопивши дівчину за руку, змусила її відпустити Настю. 

Мала одразу сховалась за Сашиною спиною, обійнявши її за талію. 

— Кастинг завершено, — сказав я похмуро. 

— А хто переміг? — запитала інша кандидатка. Дякую, що цій придурошній не прийшло в голову це питати. 

— Ніхто з вас, — я похитав головою. 

 — Тоді навіщо було робити цю співбесіду? — надула вона губки. 

— Ви всі могли стати нянею Насті, але жодна з вас не впоралась і не підійшла. Навіть зараз, коли оце все трапилось, жодна з вас її не захистила від цієї скаженої дівки, — я кивнув на дівчину, яка до того схопила Настю. 

 — Це твоя дитина скажена, вона мене на сходах штовхнула, я ледь не впала! — закричала блондинка. 

Цього я не очікував. 

— Навіть якщо так, це не привід використовувати силу на дитині. Як можна працювати нянею, якщо ви не вмієте знаходити інший спосіб впливу на дитину? — я насупився. 

— Бо я працювала з нормальними дітьми і все було гаразд! А за цією дівчинкою в’язниця плаче!  — не залишилась вона в боргу. — Все, я йду і нікому не раджу працювати у вас! 

— Охороно, виведіть цю скажену, — я кивнув охоронцям, які стояли біля дверей. Вони авжеж не могли лишити цих жінок зовсім самих тут. 

Охоронець підійшов до блондинки і повів її до виходу, а решта дівчат, перешіптуючись, побрели слідом. 

— Тату, я не хочу ніякої нової няні, хай Саша залишається! — вигукнула Настя крізь сльози. 

— Саша… — я поглянув на Сашу. Сказати дитині, що мені важко знаходитись поруч з Сашею, що важко тримати дистанцію, бо вона мені подобається? Малій не до чого знати всі ці деталі. Але вона дійсно привʼязалась до Саші. — Ну, поки що Саша дійсно залишиться, певно, — сказав врешті-решт. 

Але я не був певний, що це надовго. Все ж, їй теж було некомфортно через мої залицяння. Я це бачив. Хай я і не переходив ніякої межі, і все ж… Певно, порушив якийсь трудовий кодекс, якщо такий є.

— І ти не будеш більше приводити цих фіф? — не вгавала Настя. 

— Добре, поки що не буду, — я кивнув. Я не міг пообіцяти їй, що зовсім нікого не приведу. Все ж, Саша врешті-решт все одно піде, а я не зможу лишити Настю саму. 

 — Ура, дякую! — вона підбігла до мене і міцно-міцно обійняла. 

Я теж обійняв її у відповідь. Настя була найдорожчим в моєму житті. Можливо, заради її комфорту, я дійсно не маю зараз вільняти Сашу. А якщо вона піде сама, то донька не буде мене звинувачувати.

От тільки думка про те, що Саша піде, робила мені дуже боляче. І я не міг розірвати це коло болю. Все було зовсім не тк, як мені б хотілося, на жаль… 

Гортайте далі, там продовження --------->