29. Андрій

Коли Діана сказала, що я кохав Сашу, я здивувався. Серце забилось дуже часто. Бо бляха, моя маленька донька все зрозуміла так швидко… Невже це було настільки очевидно? 

— Настю, сонечко, все буде добре, — я тримав тон рівним. Я не міг заперечити тих слів, хоча певно варто було їх заперечити. Але у мене язик не повернувся так сказати. — Добре, я піду на роботу. 

І все ж краєм ока я поглянув на Сашу. Вона виглядала засмученою, але нічого не сказала, окрім:

 — До вечора! Ходімо, Настю, зробимо разом оладки, як ти любиш… 

Я сумно усміхнувся і пішов з кухні. Все ж, мені буде не вистачати навіть цього. Навіть таких от ранків…

Швидко перевдягнувся і пішов до машини. Сьогодні мав бути важкий день…

***

На роботі все пройшло більш-менш спокійно. Мене навіть трохи напружувало це затишшя. Затишшя часто бували перед бурею, не дарма існував цей вислів. 

Але в кінці робочого дня до мене підійшла Василіса. Вона  сказала:

 — На оголошення про пошук няні для твоєї доньки відгукнулося десять дівчат, я скинула тобі на пошту їхні резюме. Може, переглянеш і скажеш, котрих із них запросити на співбесіду, а кому одразу відмовити? Здається, ти хочеш, щоб няня виконувала і якісь інші функції? — на словах “інші функції” вона зробила наголос.  — Тож я обрала лише привабливих зовні…

Я б міг зараз сказати, що ніякі інші функції мене не цікавлять і що в голові у мене тільки Саша. Але не став цього робити. Василісі про це знати не обовʼязково. Мою слабкість маю знати лише я. 

— Дякую, — сказав коротко. — Можна і без резюме. Вони ж мають досвід, правильно? Ти б не стала брати просто гарних ляльок. 

 — Так, усі мають відповідну освіту і рекомендації від попередніх роботодавців…

— Прекрасно. Тоді сподіваюсь, я зможу одразу знайти підходящу кандидатуру. 

Вона подивилася на мене ледь примруженими очима, і я відчував. що Василіса радіє тому, що я звільняю Сашу. 

 — Виглядаєш дещо напруженим, — промуркотіла вона, торкаючись моїх плечей. — Може, зробити масаж? 

По-хорошому, я б мав одразу їй відмовити. Мені було не до флірту, вона взагалі мене не цікавила. Але з іншого боку… Саша мене відшила, чи маю я продовжувати марити нею? Хіба не краще принаймні спробувати відволіктись? 

— Зроби, — сказав я, прикриваючи очі. Я дійсно був дуже напруженим. І треба було з цим закінчувати. 

Вона обережно зняла з мене піджак, а потім почала розминати плечі, передпліччя і спину. 

 — Так краще? — запитала трохи згодом. 

— Так, краще, — я обманював. Як спеціально, щойно заплющив очі, перед очима була не Василіса, а Саша. Щойно уявив, що вона сама могла б робити це, одразу дихання збилось. Бляха… Чому я такий залежний від неї? Це як якась хвороба… 

 — Якщо буде потрібна і іншого роду розрядка, ти знаєш, до кого звернутися, — усміхнулась Василіса. 

Я нічого не відповів і вона врешті-решт відсторонилась…

***

Ввечері я уникав Сашу. Зранку теж. Я швидко поїхав на зустріч, це мав бути сніданок, я спеціально так зробив, щоб не снідати з ними. 

А вже після ділового сніданку я мав зустрічати нянь. Треба  зробити це швидко. Просто обрати більш-менш підходящу і не вимахуватись. 

Я повернувся додому прямо перед їхнім приходом. Саша була в вітальні.

— А що Настя? Де вона? — запитав я у неї. Не хотів видавати свого хвилювання через те, що сьогодні все може вирішитись. Що сьогодні вона вже може піти… Все ж, я був егоїстом, і зовсім не хотів, щоб вона йшла…

 — Дивиться мультики у себе в кімнаті, — коротко відповіла Саша. 

Я придивився до неї і помітив, що вона блідіша, ніж звичайно. Хоча трималася спокійно. як завжди, але старалась не зустрічатися зі мною поглядом і була ніби відсторонена. 

І в цю ж мить охорона набрала мене. Я прийняв виклик.

— Дівчата вже прийшли на співбесіду. Нам їх запускати?

— Так, запускай… 

Гортайте далі, там продовження --------->