28. Олександра

Отже, він все ж не пробачив мені того випадку з Настею… Ну, треба визнати, що я дійсно облажалась… Що ж тепер робити? Проситися залишити мене не вихід, не такий у мене характер, але, шкода, що я не зможу довести до фіналу своє завдання…. І в глибині душі мені було шкода, що я більше не бачитиму Андрія, не буду розмовляти з ним… Ці наші “побачення”, коли він не грав роль, а був справжнім, викликали у мене симпатію до нього. Але всьому настає край, значить, так тому й бути…

— Мені допрацювати до кінця місяця? — спокійно запитала я. — Чи як тільки ти обереш нову няню, я зможу бути вільною?

— Залежить від того, чи зможе та няня одразу вийти на роботу, — Андрій зітхнув. — А що, хочеш швидше піти?

— Та ні, можу працювати так довго, скільки тобі потрібно… Я нікуди не поспішаю, — сказала я і не втрималася від зітхання.  

— Добре, тоді так і зробимо, — кивнув Андрій. — Настя дуже привʼязалась до тебе. Ну, тобто, поки няня не буде підібрана, попрацюєш ще. 

 — Домовились… Які плани в тебе на сьогодні? Ну, тобто, чи нам чекати тебе на вечерю, чи ти прийдеш пізніше?

— Прийду, думаю, — сказав Андрій. — Якщо ніяких термінових справ чи зустрічей не буде. Я останнім часом мало був на роботі, треба знову приділяти їй більше часу.

 — Добре, тоді чекатимемо на тебе. Будуть якісь побажання щодо того, що ти хотів би на вечерю?

— Ні, мені все підійде. Дякую, Сашо, — він якось сумно усміхнувся. — За все. 

 — Сподіваюся, в тебе все буде добре. І в Насті теж… — я поставила перед ним тарілку з яєшнею. — Смачного…

Вийшла з кухні, бо на очі чомусь навернулися сльози, не хотіла, щоб Андрій це помітив. Та й треба було піти поглянути, чи Настя не прокинулась. Вона була “жайворонком”, як і її тато…

***

Настя дійсно вже прокинулась,  я допомогла їй вдягнутися. вмитися та почистити зуби, і ми спустилися вниз снідати. Андрій уже поїв і якраз збирався вирушати на роботу.  Побачивши доньку, він сказав:

— Доню, привіт, завтра до нас прийдуть дівчата-кандидатки в няні, поводься, будь ласка, добре. 

— Які ще дівчата? — здивувалась мала. — У мене ж є няня! Саша мені подобається!

— Саша вже мені більше нічого не винна, тож вона піде працювати там, де хоче, — відповів Андрій, зітхнувши і погладивши Настю по голові. 

Вона озирнулася на мене з виразом розпачу на обличчі:

 — Сашо, ти йдеш? Не хочеш більше працювати моєю нянею?

Мені стало дуже шкода Настю, але що я могла зробити? Андрій уже все вирішив, і як батько, мав на це повне право. 

 — Я все одно хочу дружити з тобою, — сказала я тихо. — Думаю, тато не буде проти, щоб ми бачилися і гуляли десь разом…

— Ви з татом посварились? — її очі наповнились сльозами. — Я думала, ви нарешті закохались! 

— Настю, ми не сварились, — перебив її Андрій. — Просто Саша не мала бути нянею взагалі. Це було тимчасове рішення. Це не чиясь провина. 

 — Але мені подобається, коли Саша — моя няня! Навіщо мені якась нова дівчина? Я не хочу! — в сльозах вигукнула мала. 

Я присіла і обійняла її. 

 — Мені теж дуже подобається бути твоєю нянею. Але це не значить. що ти не полюбиш нову няню, вона може бути навіть краща за мене, правда! 

— Ні! Вона не буде краща! Тато тебе кохав! Чому ви посварились? Що трапилось? — вона теж обійняла мене. 

Андрій, коли вона сказала про “кохав”, на мить здався мені зовсім розгубленим і здивованим…

Гортайте далі, там продовження --------->