24. Олександра

Мені чомусь стало сумно при цих його словах. 

 — Нічого поганого не сталося, — сказала я. — Діти часто роблять якісь витівки, на те вони й діти… Згадай хоча б себе в дитинстві, хіба ти ніколи  не втікав від батьків чи не витворяв ще щось подібне?

— Але за іншими дітьми не полюють вороги їхніх батьків, — він похитав головою. — Настя не просто дівчинка, яка може безтурботно гуляти вулицею. В світі повно тих, хто може їй нашкодити.

 — Так, я розумію, — я зітхнула.  — А що, як запросити якихось дітей сюди, у твій будинок? Щоб вона могла погратися з ровесниками, але це було б безпечно…

— І де я, по-твоєму, візьму цих дітей? — здивувався Андрій. — Чи ти пропонуєш зібрати тут дітей тих, з ким я періодично перетинаюсь по роботі? Чи як ти це уявляєш? 

 — А чому б і ні? Можна запросити твоїх друзів, у кого є діти, в гості, зробити вечірку…. Звісно, це мають бути лише перевірені люди, ті, кому ти довіряєш… Насті потрібні друзі…

— Добре, я подумаю, у Насті день народження за тиждень. Швидко час йде. Можна щось влаштувати, вона дійсно певно зрадіє. А тоді, якщо все пройде добре і вона з кимось подружиться, то я буду не проти, щоб ту дитину чи дітей привозили сюди. 

— Чудово, тоді так і зробимо. Вдома точно їй буде безпечно спілкуватися з друзями. І…  я хочу подякувати тобі за побачення, хоч воно й не відбулося…

— Я певно був надто наполегливим. Може, через це все так і обернулось, — Андрій зітхнув. — Можливо, нам просто треба лишити все, як є. І не ускладнювати. 

 — Можливо, — я кивнула. — В будь-якому разі, я не ображусь. Хочу, щоб нам було комфортно, і Насті також. 

— Так, це зараз в приоритеті, — погодився Андрій. — Добре, ходімо, певно, спати. Це був важкий день. 

 — Так, добраніч…

***

Коли я опинилася в своїй кімнаті, вирішила написати Роману, бо вже кілька днів не зв’язувалась із ним. Правда, тепер у мене виникла дилема, чи повідомляти про все, що розповів мені Андрій? З одного боку, це була важлива інформація, а з другого — те, що він сам поділився зі мною подробицями свого життя, свідчило про довіру до мене. і мені психологічно важко було цю довіру зрадити. 

“Зрештою, це й так вже знає Роман, тож можна не зосереджуватися на розповіді Андрія… Те, що я розповіла про вечірку, хай вони розслідують самі…”

З такими думками я відкрила чат з “Ларою” і написала:

“Привіт, вибач, що давно не писала. У мене все добре. просто було багато справ…”

"Привіт. Зрозуміло. Ну, розкажеш при зустрічі про справи, мені страшенно цікаво! Ми ж зустрінемось на наступних вихідних?" — прилетіла мені відповідь.

“Так, авжеж. Може, мені за цей період ще щось вийде дізнатися, тож про все розповім. Незабаром у Насті день народження. будуть гості, можливо, вдасться почути щось цікаве, якісь плітки, ти ж таке любиш, то я розповім.”

"Добре, вже в нетерпінні, хочу зустрітись і потеревенити", — він додав смайлик. — "А щодо дня народження цікаво. Хіба ти не казала, що твій шеф ніколи нічого не влаштовує і гостей у вас не буває?"

“Так. досі не було, але зараз я його переконала, що дитині потрібна компанія, — я поставила смайлик. — Ну, будуть якісь його колеги і друзі з родинами.”

"Ого, швидко ти його охомутала! У вас що там, все серйозно?"

“Тільки ділові стосунки. Ну, правда, було одне побачення, але то не серйозно”, — відповіла я. 

"Побачення? Хм. Зрозуміло. Але він не звільнить тебе якщо ви ходили на побачення, а потім не ходитимете?"

“Ну це його ініціатива — більше не ходити… Мабуть, перенервував за доньку, яка трохи загубилась. Ну, її одразу ж знайшли. Але все одно для нього дитина важливіша за особисте життя…”

"Зрозуміло. Ну, може воно і на краще для тебе теж." 

“Певно, що так. Добре, тоді до зустрічі у вихідний, зараз я видалю частину нашого листування, щоб мене ні в чому такому не запідозрили. Добраніч, люба Ларо!”

"Добраніч", — відправив мені Роман разом із сонним смайликом. 

Я трохи почистила наше листування, адже недарма моя бабуся казала, що береженого Бог береже. А потім зрозуміла, що мені хочеться пити. Вирішила, перед тим, як ляжу спати, сходити на кухню і взяти пляшку води з холодильника. 

Та коли спустилася на перший поверх, побачила, що на кухні горить світло. Зазирнула у привідчинені двері — і побачила Андрія, який сидів за столом а в руці його була склянка з віскі…

Гортайте далі, там продовження --------->