22. Олександра

 Ми приїхали до торгівельного центру без пригод. Я помітила, що Андрій потроху розслаблюється, вже не такий напружений, як було одразу, коли я запропонувала взяти з собою малу. Звісно. як батька його можна було зрозуміти — він турбувався за доньку, боявся, що з нею може щось трапитися. Але й Настю мені було шкода і дуже хотілося, щоб її життя стало хоч краплю різноманітнішим. 

Коли ми приїхали на місце, Настю відвели до дитячої кімнати, і там з нею залишилося двоє охоронців. А ми пішли до кінотеатру. Андрій купив нам всяких смаколиків і ми пройшли до нашої зали у нас були задні віп-місця, і весь ряд був порожній. Тільки на краях сиділо по охоронцю ліворуч і праворуч від нас. Я здогадалась, що певно Андрій викупив весь ряд для цього. 

 — Тут затишно, — сказала я, ледь усміхнувшись. 

— Охорона може з незвички трохи дратувати, — він зітхнув. — Але я сподіваюсь, тобі все одно все сподобається, — він торкнувся моєї долоні і переплів наші пальці. 

Я відчула, як моє серце сильніше забилося в грудях від цього дотику. Трохи злилась на себе, що моє тіло так реагувало на нього. 

 — Безпека має бути понад усе, — відповіла я. — Але тепер розумію, як важко живеться знаменитостям, які постійно змушені скрізь ходити з бодігардами…

—  Ага, а люди тикають вічно, що всі зажрались, — хмикнув Андрій. — Думаю, більшість тільки й мріє, щоб хоч ходити без зайвих очей де завгодно. Але не будемо про сумне. Я хочу, щоб тобі сьогодні було добре зі мною, — він трохи стис мою долоню в своїй. — Ти мені дуже подобаєшся. 

 — Мені приємно це чути, — відповіла я з легкою усмішкою. — Я рада, що життя склалося так, що ми з тобою познайомились….

Подумала, що я не обманюю зараз, бо рада, що мені випала нагода потрапити в його будинок і втертись йому в довіру. Але було і ще щось? Невже це докори сумління через те, що кривлю душею, даючи йому зрозуміти, що він мені подобається?

— Я теж дуже радий, — відповів Андрій і раптом прикрив очі та потягнувся губами до моїх губ. 

Я заплющила очі… і цієї миті почула стривожений голос одного з охоронців: 

 — Андрію Валерійовичу, прошу вибачення, але тут виникла проблема…

— Яка проблема? — голос Андрія звучав роздратовано, хоч і говорив він тихо. — Ви заважаєте… — додав ще тихіше. 

 — Настя зникла, — сказав охоронець понурим голосом, наперед розуміючи, які будуть наслідки цього повідомлення. 

— Якого біса?! — прямо вигукнув Андрій і зіскочив з місця, одразу рвонувши до виходу. 

Я помчала слідом за ним, мені було дуже страшно. Невже, дівчинку викрали, але як таке могло трапитися? Поруч із нею було двоє охоронців! 

Тепер Андрій звинуватить мене, бо саме я вмовила його взяти Настю на це побачення…

Ми вже добігли до дитячої кімнати, і Андрій напустився на охоронців. 

— Ви вже попросили записи камер?! — прямо з криком запитав він у охоронця, який мав охороняти Настю. — Всіх звільню! Посаджу! Вам капець, чули?!

 — Так, зараз ми все переглянемо і побачимо де вона… Настя попросилася у вбиральню, але ж ми не підемо слідом, ми чекали біля входу… А вона не вийшла звідти…

— Якщо вона не виходила, вона має бути там! Ви мали заходити, це безпека! Її ж давно немає! — напав він на них.

 — Я можу зайти глянути, — сказала я.

Пшла до вбиральні і ретельно зазирнула в кожну кабінку, а потім побачила ще одні двері, трохи в глибині приміщення, штовхнула їх і побачила, що вони відчинені, і ведуть в коридор. Мабуть, саме через них вийшла Настя, через цей запасний вихід. 

Я вийшла і звернулася до Андрія:

 — Насті там немає, але я знайшла двері, через які вона, скоріше за все, вийшла…

— Це все через тебе… — він зі злістю поглянув на мене. — Я знав, що це погана ідея… 

Я відчула, що на очі мені навертаються сльози… Давно не почувалася ьтакою розгубленою, як зараз…

Гортайте далі, там продовження --------->