20. Олександра

Невже він дійсно так мені довіряє, що розповів свою таємницю? А може, це була якась перевірка? Я не знала, що й думати. В будь-якому разі сьогодні точно розпочався новий етап у наших з Андрієм стосунках. 

Чи потрібне якесь інше слово, більш правильне? Бо, чесно кажучи, ми не були в стосунках, і все одно саме це слово спало мені на думку цієї миті, коли Андрій сказав, що хоче довіритись мені…

— Для мене це важливо, — так само тихо відповіла я. — Дякую за довіру…

— Але моя робота доволі небезпечна. Тому я був готовий відпустити тебе ще тоді, коли був той замах, — сказав Андрій, ледь стиснувши мою долоню. 

— Я не боюся небезпеки, — я не прибрала свою долоню. — За це можеш не турбуватися… І нікому не розповім про те, що дізналась…

— Добре, — він усміхнувся. — Що ж, тоді давай подивимось той фільм, що ти обрала. Має бути щось цікаве. Мені цікаво побачити, що тобі подобається. 

— Це трилер про серійного вбивцю, — я усміхнулась. — Якщо судити про мене з тих фільмів, які я люблю, то висновок може бути досить неоднозначним…

— Якщо злодій в кінці отримає по заслугах, то цей фільм підходить і мені також, — відповів Андрій. — Має бути цікаво. 

 — Сподіваюся, що отримає, — сказала я.  — Принаймні я за те, щоб усе зло було покаране, як у кіно, так і в житті…

***

Фільм дійсно був цікавий, але чи то втомилася за день, чи вино трохи вдарило в голову, але я відчула, що мої очі заплющуються. Здається, я поклала голову на плече Андрію з думкою, що лише пару хвилин подрімаю… і моя свідомість відключилась. 

Не пам’ятаю, що мені снилося, але потім у моя свідомість врізався дитячий голосок:

 — Що ви тут робите? Ви що, тут спали? 

Я розплющила очі і побачила, що в кімнаті вже видно, був ранок. Телевізор хтось вимкнув, а я лежала на дивані біч-о-біч з Андрієм, причому моя голова все ще лежала на його плечі, і ми були вкриті одним пледом. 

— Ой! — сказала я, зустрівшись із ним поглядом, він певно теж прокинувся від слів доньки, яка стояла над нами з невдоволеним виразом на обличчі. 

— Ммм… — Андрій виглядав сонним. — О, ти ще тут, — він усміхнувся мені, і тільки потім помітив Настю. — Настю? А яка година? 

— Шоста, — сказала Настя. — Я захотіла в туалет, а потім вирішила піти попити… Проходила повз вітальню, а ви тут!  Чому не нагорі?

— Просто дивились телевізор і заснули, — відповів Андрій, Усміхаючись ширше тепер вже доньці, але продовжував легенько обіймати мене. 

 — Ти що, тепер одружишся з нею? — насторожено спитала Настя. 

— Ну…. У нас поки що було тільки одне побачення, якщо це було побачення, — він поглянув на мене з запитальним виразом на обличчі. 

 — Ну, щось типу того, — винувато сказала я. Але серце забилося швидко від слова “побачення”. — Але можна буде й повторити, постараюся не засинати під час нього! 

— То тобі було так нудно з татом, що ти заснула? — здивовано запитала Настя. 

 — На мене так подіяло вино, — зізналась я.  — Ну і рано встала, тому й відключилась під час перегляду фільму. А ти додивився, чим усе закінчилось? — я повернулася до Андрія. — Зло було покаране?

— Ага, додивився, зло покарали, — він усміхнувся. — Боявся поворухнутись, ти спочатку лягла мені на плече, а потім взагалі на коліна сповзла. 

 — О ні! — вигукнула я. — Мені так соромно! 

Але попри те, що дійсно було соромно, я відчула і приємне хвилювання. Вчорашній вечір дійсно багато змінив, і дозволив мені поглянути на Андрія трохи з іншого боку…

— Ти була дуже милою, — він усміхнувся. — То що, ми ще повторимо побачення? — запитав він трохи схвильовано.