19. Андрій

Це був очевидний прогрес. Саші пішло на користь те, що вона побачила ту помаду, хай це і було неспеціально. Значить, я теж їй подобався. 

Але може вона боялась втратити роботу чи щось таке. Ну, це розумний підхід, але я все ж не міг відмовитись від того, щоб не спробувати ще раз.

І цього разу спроба була вдалою, вона погодилась подивитись зі мною фільм. Трохи розтанула ця сніжинка, хай і через ревнощі, і я не міг не радіти. 

Я дістав найкраще вино і був в передчутті хорошого вечора, коли помітив, що вона дивиться на екран мого мобільного. Саша відчула мій погляд, підвела очі і одразу почервоніла.

— Здається, тобі пише твоя дівчина, — сказала вона. 

— У мене немає дівчини, — я ледь насупився і взяв мобільний. А потім прочитав:

"Андрію, якщо що, я готова почекати, коли ти награєшся з тією нянькою…" — це писала Василиса. 

Я став писати відповідь:

"Якщо ти на щось розраховуєш, краще не треба", — написав я, а потім додав: "Мені подобається Саша." 

В цю мить я знову перевів погляд на Сашу, яка  вдавала, що з підкресленою цікавістю дивиться на екран телевізора, але, я впевнений, тишком-нишком стежила за мною…

— Ясно, значить, я переплутала, — сказала Саша.  — Ось цей фільм, здається, цікавий… Зупинимося на ньому?

— Давай, — я усміхнувся. Мені подобалось, коли вона була такою, як зараз. Було видно, що вона відчула полегшення від того, що прочитала. 

Це означало, що я її все ж цікавив. 

 — А який у тебе бізнес? — поцікавилась раптом Саша. — Бо я вже тиждень працюю на тебе, але досі дуже мало знаю про свого працедавця…

— Велика айтішна компанія, — відповів я. — Одна з найбільших в країні. 

— Зрозуміло, — вона кивнула. — Мабуть, складно нею керувати?

— Коли весь механізм вже налагоджений, то не так вже й складно, — я усміхнувся. — Ну і плюс саме це допомогло мені отримати і мою головну розвагу. Заходи по типу того, на якому ти була. 

 — Я, правда, мало що зрозуміла з того заходу, то був якийсь розіграш? — запитала вона, відпивши ковток вина. 

— Загугли Віктора Павленка, у якого ми були, — я кивнув на її мобільний, який також лежав на столику. 

Саша взяла до рук телефон і набрала ім’я, а потім, прочитавши інформацію. яку видав пошуковик, вражено поглянула на мене:

— То з його рахунків дійсно зникли всі кошти? І ти до цього причетний? 

— Тебе це лякає, напружує, чи… ? — я не договорив останнє слово. Хотів сказати "заводить", але не став. Просто зазирнув їй в очі. — Що ти відчуваєш зараз?

 — Хм… я відчуваю цікавість, — сказала вона. — Чим же він провинився. що отримав таке покарання?

— Він мухлював з фондами, та і не тільки з ними, — я знизав плечима. — Це були криваві гроші. В кров вони і обернулись. Певно, останньою краплею для мене було саме те, що він використав фонди для допомоги хворим дітям, як прикриття.

 — Що ж, тоді ти його цілком заслужено покарав. — вона кивнула. — Отже, це твоє хобі? Ти наче Робін Гуд?

— Так, щось таке, — я теж кивнув. — Мені подобається карати тих, кого крім мене ніхто не може покарати. 

 — Але, мабуть, це може бути небезпечно… Якщо хтось дізнається і захоче помститися… — вона не договорила, лише похитала головою. — Мабуть, у тебе чимало ворогів…

— Так і є… — я торкнувся її долоні і зазирнув в очі. — Багато ворогів і майже нікого, кому я б міг і хотів довіритись. А тобі хочу, — додав, подавшись вперед до її вуха…

Гортайте далі, там продовження --------->