18. Олександра

Коли я побачила на його комірі помаду, це мене чомусь напружило. Хоча я сама не знала, чому, я не мала  ревнувати Андрія… І все одно думка про те, що він з кимось цілувався, а може, й робив щось більше, була неприємною…

 — Тоді можна йти вечеряти… У тебе сорочка забруднилася, треба кинути в пралку, — я вказала пальцем на слід від помади. Цікаво, яка буде його реакція?

Андрій поглянув вниз, але схоже нічого не побачив через кут, йому було незручно. Тоді він повернувся до дзеркала і вже в ньому точно мав помітити помаду.

— О, бачу, — сказав незворушно. — Дякую. Зараз кину, — і на цих словах поглянув на мене. 

— Бачу, ти гарно провів час, — усміхнулась я. 

— Ну, всім інколи треба спускати пар, — він знизав плечима. — Ти ревнуєш? Сама ж мене недавно відшила. 

 — Навіть не думаю ревнувати, — я одразу відчула, що моє серце забилося швидше. Певно, перевірку на детекторі брехні я б не пройшла….

Він зробив крок до мене, я інстинктивно зробила крок назад і вперлась спиною в стіну, він тепер буквально нависав наді мною і шляху для відступу не було, а потім прошепотів мені прямо в губи:

— Впевнена? 

Я розуміла, що він просто грається зі мною. Може, тоді. коли я відмовила йому, він просто вирішив обрати іншу тактику… Але спокуса піддатися  потягу до нього була такою великою, що в мене аж пересохло в горлі і підкосилися ноги…

Лише зусиллям волі я струсила з себе це заціпеніння і сказала якимось хрипким голосом:

— Так, у нас же тільки ділові стосунки..

— Авжеж, ділові, — Андрій ледь відсторонився і раптом почав розстібати сорочку, продовжуючи з викликом дивитись на мене. 

Я ковтнула слину. 

— Хочеш, щоб я віднесла її до ванної?

— Віднеси, — він зняв сорочку і знову опинився занадто близько, але тепер ще й був напівоголеним. 

Я взяла його сорочку, почуваючись якось по-дурному. Серце досі калатало в грудях і не бажало заспокоюватися. Збиралася повернутись і втекти, відчуваючи себе як воєначальник, що програв битву, але тут його слова мене вразили. 

— Я відмовив Василисі, хоч вона і клеїлась, — сказав Андрій. 

— Їй не пощастило, — хмикнула я, відчуваючи, як усередині мене з’являється приємне відчуття, може, ще не все втрачено… Дідько, чого я так радію з того, що він не переспав з якоюсь Василисою? Це було не схоже на мене… — Добре, тоді зустрінемося за вечерею… Правда, Настя вже лягла спати…

— Може, подивимось якесь кіно? Випʼємо трохи? — він зазирнув мені в очі. 

Що це, він змінив тактику? Але, з іншого боку, за келихом вина і дружньою бесідою можна розвідати щось цікаве…

— Так, я не проти, — сказала, ледь усміхнувшись. 

— Ревнощі на тебе позитивно впливають, — він теж усміхнувся. — Тоді піду візьму нам вина з погребу. З тебе закуски. 

 — О’кей, зараз накрию столик у вітальні, — сказала я і поспішно вийшла, притискаючи до грудей його сорочку. 

Віднесла її до ванної, а потім пішла на кухню, щоб розігріти вечерю. В голові чомусь запаморочилося, хоча я ще й не пила. Може, якісь магнітні бурі… Мені не хотілося думати, що це передчуття романтичного вечора так на мене вплинуло…

***

Коли я накрила на стіл, прийшов і Андрій з пляшкою вина. 

 — Все готове, — сказала я. — Фільм я поки не обирала, бо не знала, що тобі до вподоби…

— Я в принципі все дивлюсь, — він практично професійно відкоркував пляшку і почав розливати вино по келихах. 

Його мобільний лежав на столику. Аж раптом я побачила, як екран спалахнув і на ньому зʼявилось повідомлення. Писала Василиса, певно, та, про яку Андрій згадував.

"Андрію, якщо що, я готова почекати, коли ти награєшся з тією нянькою…"

Далі не було видно, але я відчула, як моє обличчя спалахнуло. Я підняла очі від телефона і зустрілася з поглядом Андрія…

Гортайте далі, там продовження --------->