17. Андрій

 Я страшенно ревнував. Ми з Сашею були ніким одне одному, але я страшенно ревнував її. 

Як так вийшло, що вона мала бути моєю іграшкою, а тим часом сама майстерно грала зі мною, весь час тримаючи в напрузі? 

Мене це страшенно дратувало, але одночасно з тим я був і в захваті, так вже слиьно засіла вона в мене в голові і там понижче. 

Так, в першу чергу там понижче, приховувати це не було сенсу. Вона і сама все прекрасно розуміла. 

Але мені не варто було про це зараз думати. Не варто було показувати, що мене це хвилює. Вона і так вже мала надто багато влади наді мною…

***

Наступного ранку я встав якомога раніше. Не хотів навіть бачитись з нею. 

День на роботі проходив якось затягнуто, але справ було багато.

Ближче до вечора моя секретарка Василіса принесла каву і коли помітила мій стан, то підійшла ближче і торкнулась долонями моїх плечей.

— Андрію Валерійовичу, ви такий напружений, — прошепотіла вона мені на вухо.

Це була правда, я був страшенно напружений, без нормальної розрядки. Душ не рахується, це тільки сурогат… 

З Василісою я інколи спав. Вона була доволі вправною в ліжку. І рот в неї гарно працював. 

— Є трохи, — зізнався, заплющуючи очі. 

Може, варто розрядитись. Все одно Саша від мене бігає, ще й знущається з тими побаченнями. 

 — Можу допомогти вам розслабитися. — вона спокусливо усміхнулась. 

— Допоможи, — я кивнув і поглянув на неї в очікуванні. 

Вона почала розстібати гудзики на моєму піджаку, а потім і на сорочці. 

Василіса була гарною, навіть дуже. Можливо, навіть гарнішою за Сашу. Хоча… Щось в Саші все ж заворожувало мене. 

Я торкнувся долонею талії дівчини. 

Вона сіла мені на коліна і обхопивши руками мою шию, притиснулася губами до моїх губ у пожадливому поцілунку. 

Я відповів на поцілунок і прикрив очі, але щойно зробив це, уява одразу домалювала іншу картинку.

Точніше, іншу дівчину на руках. 

Тіло на цю фантазію відреагувало блискавично, Василіса це теж відчула і сказала: 

— Може, закрити кабінет? 

Але її голос вивів мене з того дивного трансу-фантазії і я розплющив очі. 

— Зараз не до цього. Перевір, мені там мало прийти одне запрошення, — я ледь відсторонився від неї. відчував легке роздратування, що навіть переспати з кимось не можу, бо думаю про кляту Сашу. 

 — Добре, — в її голосі промайнуло легке розчарування, але тут же вона знову стала тією професіоналкою-секретаркою, яка ніколи не задавала зайвих запитань і виконувала усе, що їй кажуть. 

— Дякую тобі, — сказав я мʼякше. Вона не була винна в моїх заскоках, заскоки були особисто моїми.

 — Пийте каву, бо остигне. Я зараз перевірю вхідні, — сказала вона і, цокаючи каблучками вийшла з кабінету. 

***

Лист дійсно знайшовся. Ну і слава богу, я не виглядав таким вже придурком. Хоча, певно все одно виглядав. Але що я міг зробити, якщо тіло прагло Саші, а не Василіси?

Через це я навіть додому сьогодні поїхав доволі рано. 

Невже я скучив за нею? Як я міг привʼязатись до якоїсь дівчини, яку знаю так мало часу?

І все ж було б по-дурному заперечувати те, що я дійсно привʼязався.

Мені подобалось бути поруч з нею. І я навіть хотів знову запросити її на подію по типу попередньої, бо якраз отримав запрошення.

Настрій був на диво непоганий, тож коли я зайшов до будинку і Саша зустрічала мене, я усміхнувся їй:

— Привіт, як справи?

 — Привіт, все добре, — я помітив, що її погляд опустився нижче мого обличчя, і її брови ледь піднялися догори…

Гортайте далі, там продовження --------->