14. Олександра

Він здавався мені в цю мить майже милим. Я ненавиділа себе за це, ненавиділа, що він зачіпав щось всередині мене так, що я не могла зосередитись на моїй справжній меті.

Це все просто фізіологія. Просто в мене надто давно не було чоловіка. Справа не конкретно в ньому. 

Серце забилось частіше від того, що я вже уявляла це. Ну навіщо, навіщо я це запропонувала? Язик мій — ворог мій. 

Андрій же виглядав абсолютно спокійно. Я ж сподівалась побачити реакцію. Чомусь очікувала, що він буде більш на взводі, ніж зараз. 

Але виходило, що на взводі була я. 

Андрій встав з дивану і звернувся до доньки: 

— Настю, сонечко, тримай телефон, можеш пограти в ігри, — і простягнув їй мобільний.

— Клас! — мала одразу схопила мобільний і ми почули мелодію з якоїсь гри.

Андрій пішов до сходів, кинувши на мене погляд, який змусив мене почервоніти. 

Я якусь мить стояла і думала, може, дати задню? Сказати, що я пожартувала? Але не хотілось зʼясовувати стосунки перед Настею, я не знала, якою буде реакція Андрія, якщо я так скажу.

Я пішла за ним. Дихання само собою стало якимось важчим.

Так, зберись, Сашо! Зараз ти зайдеш в ту кімнату і скажеш, що то просто був жарт. Так, ти так і зробиш!

Саме в цю мить Андрій ступив на другий поверх, а я за ним. А ще за мить ми вже опинились в його кімнаті.

Я вже збиралась розкрити рота і все йому швидко висказати, як він раптом почав розстібати рубашку. Він стояв до мене спиною і не дивився на мене. 

Певно тому я не відвела погляд. Очі самі собою ковзнули спочатку по плечах, а потім і по підкачаних руках та спині, які переді мною показались. 

У нього була засмагла красива шкіра і дуже, дуже гара спортивна фігура.

Здається, мої щоки запалали з новою силою, коли я дозволила собі ці кляті думки про його фігуру. 

Аж раптом я почула, як він розстібає ремінь на штанах. 

— Гей, а штани нащо?! — я намагалась, щоб мій голос звучав обурливо, а  не перелякано. І тим паче, не нетерпляче. Бо погляд прикипів до лінії спини якраз там, де починались штани… 

Я почервоніла ще більше. 

— Ну як нащо, мені в них буде незручно, — сказав він, так і не обертаючись і спустив з себе брюки.

Чорт, чорт, чорт! Здається, мої щоки горіли так сильно, що на них можна було розбити яйце і воно б підсмажилось. 

Очі зраджували, бо ковзнули чорними боксерами, які облягали підтягнуті сідниці. Серце бухало в грудях так голосно, що я сумнівалась, що тепер взагалі почую хоч щось окрім його стукіту. 

Моє тіло на цю картинку реагувало доволі однозначно. І що, мені це ще доведеться торкатись його? Господи, ну за що… Я ж його ненавиджу… Чому тіло так зраджує?.... 

Андрій, слава Богу, так і не розвернувся до мене, ніби відчував, що якщо він це зробить, я візьму і втечу прямо в цю мить.

Натомість він пішов до ліжка і ліг на живіт, все так само на мене не дивлячись. 

Він навіть нічого не казав. Я ж збиралась сперечатись, причепитись до якогось слова, а він, гад, мовчав, як партизан…

Можливо, в цю мить треба було просто розвернутись і піти, але ноги не слухались. І навпаки я зробила крок до ліжка.

А потім ще один. І ще. 

Коли вже була поруч з ним, то не знала, що маю робити. Нахилитись над ним і хоч якось торкнутись? А потім сказати, що все, сеанс масажу закінчено?

— Сідай зверху, — сказав він і у мене аж мурахи побігли по спині, коли я почула його низький голос. Мені здалось, зараз тон його голосу реально був інакшим. 

Я мала б пручатись, мала б обуритись. Але натомість ще до того, як встигла щось сказати, вже опинилась на цих клятих сідницях.

Тіло одразу запалало ще більше.

Господи, тільки б не видати себе… Тільки б не видати…

Гортайте далі, там продовження --------->