10. Олександра

Я розуміла, що знову граюся з вогнем, адже простіше за все було погодитися і сказати, що не піду на те побачення.  Це й правда не мало бути побачення, бо ми з Владом не були парою, а дійсно просто вчилися разом. Але мені хотілося донести до Андрія той факт, що я не його власність, хоч він думає й інакше.  Іноді він був зовсім нестерпний, але на те я й психолог, щоб знайти підхід навіть до такого деспота…

Після того, як я сказала, що маю право робити все, що захочу, він підтис губи:

— Ти, можливо, забула, на яких умовах сюди потрапила?

— А на яких ще "умовах"? — тут же запитала Настя.

— Саша має бути тут, поки я сам не скажу, що відпускаю її, — він насупився.

— Тату, ти що, ревнуєш? — мала усміхнулась. 

— Нічого я не ревную, — буркнув він, схрещуючи руки на грудях.

Я відчула задоволення від того, що все ж мені вдалося зачепити його за живе. Треба буде якось відддячити Владу за те, що його безневинне повідомлення спричинило таку бурю. 

 — Так, я пам’ятаю, — миролюбно сказала я.  — Але ніби в умовах нічого не йшлося про заборону робити щось у мої вихідні…

— Там взагалі не було ні слова про факт наявності вихідних, — він все ще злився. 

— Ну як же без вихідних, це порушення трудового законодавства, — сказала я серйозно.  — Але можу пообіцяти, що повернуся додому ще до того, як Настя лягатиме спати, щоб почитати їй казку на ніч…

Він зіщулив очі, але більше нічого не сказав на цей рахунок... 

***

Я вирішила, що скористаюся цією можливістю, щоб зустрітися не тільки з Владом, а й з Романом, з яким мені було важливіше зустрітися, але треба все так обставити, щоб, якщо Андрій приставить до мене шпигунів, вони нічого не запідозрили. 

Тож, зайшовши до себе в кімнату, я написала Владу про те, що можу побачитися з ним сьогодні у ресторанчику, в який ми любили ходити в студентські роки. А також написала “Ларі” про те ж місце і час. Але ми ще раніше домовилися, що він буде мене чекати в окремій кабінці, я ніби відійду від Влада у вбиральню, зайду в цю кабінку, швидко поговорю з Ромою, а потім повернуся знову до свого супутника. А якщо Андрій знову зазирне в мій телефон, то скажу, що “подруга” не змогла до нас приєднатися, бо захворіла. 

Домовилися ми про зустріч наступного дня, і Андрій, хоч і був невдоволеним, але дозволив мені піти на це “подвійне побачення”. З умовою, що до дев’ятої вечора я буду вдома. І я не сумнівалася, що за мною будуть стежити його люди, щоб він впевнився, що я не допустила нічого зайвого у спілкуванні з Владом. Тож наперед відчувала якийсь азарт від того, що можу подражнити Андрія. 

Цей день минув без особливих пригод, ми з Настею, здається, вже знайшли спільну мову. Андрій цілий день був зайнятий, лише ввечері з’явився в будинку, ми зустрілися за вечерею. Я бачила, що він невдоволений, але вдає, що йому байдуже…

***

Наступного дня я вдягнула свою найкращу сукню, зробила легкий макіяж і зібралася виходити з дому, але тут несподівано в коридорі зіткнулася з Андрієм. Він оглянув мене з ніг до голови, сковтнув слину, ледь облизнув губи. 

 — Прекрасно виглядаєш, — процідив крізь зуби.

 — Дякую, — я усміхнулась. — До зустрічі за вечерею! Гарного дня! 

— Не можу побажати тобі того ж… — пробурчав він, це було навіть трохи мило, але все ж я ненавиділа Андрія, так, я ненавиджу його, не можна думати про нього "мило". — Не запізнюйся, — додав коротко.

 — Добре, буду вчасно, — кивнула я. — Я ж маю тебе слухатись у всьому, чи не так?...

Гортайте далі, там продовження --------->