9. Андрій 

Я подумав, що може в неї є хтось. І тому  вона ігнорить мене. Хоча бляха, я відчував, як між нами іскрило вчора. Хотілось підхопити її на руки і потягнути до спальні. Або в джакузі. І я впевнений, вона б солодко стогнала моє імʼя. Але ж ця вперта дівка, яка явно тільки прикидається дурною, вирішила мене обламати.

Через це всю довбану ніч замість того, щоб нормально спати після такого феєричного шоу, я не міг заснути, бо був напружений. Вона завела мене і не дала, коза… І ніби спеціально це робила, філігранно і майстерно, що бісило більше за все. 

Та брати її силою я не збирався, навіть якби вона одразу відповіла на мої дії позитивно. Я не збирався до такого опускатись. 

Втім, я точно надто багато їй дозволив, вона мала стати моїм призом, моїм виграшем. Моєю. І я шалено жадав її. 

Зрозумів, наскільи сильно, тільки ввечері. І це довбане відчуття не відпустило.

Тож коли зранку ми всі були на кухні і Саша була біля плити разом з Настею, а їй прийшло повідомлення, я не втримався.

Я схопив її мобільний максимально швидко і зазирнув в екран. Повідомлення було від якогось Влада.

"Привіт, Сашо,  щось давно не бачились, може, сходимо кудись увечері? Чи в тебе інші плани? На новій роботі тебе не надто завантажили?”

Я підтис губи. Ревнощі просто зводили мене з розуму, хоча ж у нас з Сашею ще нічого не було. Але вона мене страшенно заводила… Навіть своєю дивною поведінкою. 

— Хм, тобі, здається, прийшло повідомлення… — я намагався, щоб мій голос звучав максимально нейтрально, хоча було бажання цього Влада прищучити.

Коли вона побачила, що я тримаю її телефон, то, здається, трохи розгубилась, але швидко взяла себе в руки. 

 — І хто ж мені пише? — запитала спокійним тоном.  

— Якийсь "Влад", — хмикнув я. — Кличе тебе на побачення. Але я проти, — я буквально буравив її поглядом, мало не пропалюючи в Саші дірку.

— У тебе є хлопець? — тут же поцікавилась Настя. 

 — Це мій одногрупник, — сказала Олександра. — Так, трохи нерівно до мене дихає, але не скажу, щоб він був моїм хлопцем. Скоріше, ми просто друзі.

— І багато твоїх друзів кличуть тебе на побачення? — я вигнув брову. В чомусь я прорахувався з цим призом. Десь щось пішло не так… Але де? І чому мене так сильно бісило те, що за нею вʼються якісь типи.

 — Ні, один Влад, — вона усміхнулась і поставила переді мною тарілку з млинчиками. — Але це й не побачення зовсім, тож я все-таки піду у свій вихідний поспілкуюся з ним. 

Я підтис губи. І що я мав на це сказати? Тим паче при малій? Якби доньки тут не було, я б все ж припечатав Сашу до стінки і заткнув поцілунком. Затикав би доти, доки з її голови б не вийшли дурні ідеї про побачення з якимись придурками. 

— І куди ви підете? 

Я вже твердо вирішив, що одну її нікуди не пущу. В крайньому випадку відправлю охорону за нею стежити, а якщо вона буде там робити щось таке, що мені не сподобається… Я її покараю. Вона — моя і має це чітко засвоїти. 

 — Не знаю, може в ресторан, чи в кіно, — сказала вона незворушно, дивлячись мені в очі. 

— Сашо, здається, татові не подобається те, що ти кажеш, — смикнула Сашу за рукав Настя. Вона стояла на стільці тож змогла сказати це їй "на вухо", але бляха, вона зробила це надто голосно. 

— Так, мені не подобається, — погодився я. 

 — Ну, ти маєш право відчувати різні емоції, — відповіла вона. — Але у мій вихідний я теж маю право робити те, що захочу. Інакше мені доведеться звільнитися. а я б цього не хотіла. Мені подобається Настя, — вона підморгнула малій. — Сподіваюся, тато пересердиться і все буде добре…

Гортайте далі, там продовження --------->