7. Андрій

Людей в залі охопила паніка. Вони почали бігти до виходів, але через те, що їх було дуже багато, а виходи були вузькі, вони не могли так швидко покинути приміщення. 

Свиняча кров личила цим свиням. 

Поглядом я шукав Віктора, але в залі його не побачив. Тому визирнув у вікно веранди. Віктор приклав телефон до вуха і щось кричав в слухавку, до нас сюди долітали деякі обривки фраз:

— Що? Гроші з рахунків дійсно зникли? Ти впевнений? І що тепер робити з цим?  Банкрут? Я — банкрут? — кричав він істерично.

Я лише усміхнувся. Мені подобалось дивитись на їхній крах. Зараз він на стадії шоку, цікаво, як швидко ця стадія зміниться  гнів? Хоча він уже одразу на торг перейшов, швидко… 

Краєм ока поглянув на Олександру. Було проблемою знайти дівчину для супроводу, яка не буде від всього шарахатись і втрачати свідомість. Але Олександра явно була не з таких.

Вона дивилася на весь цей гамір з цікавістю. 

 — Це те “шоу”, про яке ти говорив? — запитала вона в мене.  — І якщо ти знав, що воно відбудеться, отже, ти якось до цього причетний? 

— Так, це те шоу, — я кивнув, але другу частину питання проігнорував. — Ходімо, час їхати додому, — я торкнувся долоні Олександри і повів її до виходу з тераси. Свиняча кров більше не лилась ні звідки.

Коли ми вийшли, нас зустріла наша охорона і ми швидко пішли до машини. 

В машині, вже коли ми відʼїхали, я нарешті повністю розслабився. І чомусь мені захотілось зробити дещо. Я не звик собі відмовляти, тож просто зробив це.

Олександра сиділа трохи осторонь, я нахилився і ліг головою прямо на її коліна. Все ж, це напружена робота. І мені хотілось трохи розслабитись. Крім всього, це теж було частиною перевірки. Або мені хотілось так думати. 

Я поглянув на неї знизу вгору. 

Вона, здається, не здивувалася, або ж не подала вигляду. Лише трохи змінила позу, певно, щоб мені було зручніше. 

 — Ми зараз додому? — запитала вона впівголоса. 

— Так, додому. Хочу в джакузі, — я поглянув на неї знову. — Хочеш зі мною? 

 — Можна, — кивнула Олександра. 

Я здивувався. Не думав, що вона навіть погодиться. Тіло при одній думці, що вона зі мною піде в джакузі, одразу реагувало.

Я уявив Олександру в купальнику, або взагалі без одягу. ЇЇ тіло мало бути прекрасним, судячи з того, що я бачу навіть в одязі.

Дихання трохи збилось. 

Коли ми приїхали додому і вийшли з машини, я пішов до дверей, Олександра йшла поруч.

 Коли ми зайшли всередину, я збирався торкнутись її долоні але вона уникнула дотику, трохи розвернувшись.

— Ходімо до мене? Джакузі на другому поверсі… — я зазирнув їй в очі.

 — Я просто грала роль при ваших охоронцях, — вона поглянула на мене трохи насмішкувато. — Ну, як ми домовлялися…

— Шкодую, що у мене немає джакузі прямо в машині, — я усміхнувся у відповідь. Насправді, був трохи засмучений таким поворотом. — Думав, ти серйозно.

 — Значить, вийшло правдоподібно, я рада, — вона усміхнулась.  — Думаю, все ж не варто переводити робочі стосунки в особисті. 

Але в цю мить я вирішив, що все ж вона надто загралась. Забула, як тут опинилась і чому. А раз забула, я їй нагадаю. Хай не думає, що я прийняв її гру і її умови. Хазяїн в цьому домі і місті — я. 

— Ти мала бути моєю, — я зазирнув їй в очі. — Так, як захочу я. 

Гортайте далі, там продовження --------->