4. Андрій 

ПІсля сніданку, який був доволі пізнім, мала задрімала на дивані. Тим часом якраз приїхали віконщики і почали робити свою справу. 

А я підійшов до Олександри, яка  складала в корзину іграшки, які мала перед цим розкидала на килимі. Вона поглянула на мене і ледь усміхнулась. 

— Здається, Настя ічого не запідозрила, — сказала пошепки. 

— Так, — я зітхнув. — Це вже не перший раз. Певно, її психіка захищається тим, що просто заперечує такі речі. Вона ніколи не розпитує далі. От що їй скажеш, те і прийме. Але я не думаю що це через те, що вона мені вірить. 

— Вона ще маленька, — Олександра зітхнула. — Сподіваюся. все забудеться. А ви не заявляєте в поліцію?

— Щоб про це писали в кожному телеграм-каналі? — відповів я питанням на питання. — Мої вороги тільки цього і чекають. Але не дочекаються.

 — Ясно, — вона кивнула, не стала нічого розпитувати. 

А я все ж вирішив підняти ту тему, про яку подумав після цього інциденту. 

— Дякую, що врятували моє життя.  Певно, вам краще поїхати до себе. Будемо вважати, що на цьому всі зобовʼязання зняті.  

Чомусь мені було навіть сумно казати ці слова. Олександра здалась мені цікавою… Хоча, кого я обманюю, не в цікавості справа. Просто вона до біса красива. Ще й врятувала мене. Але саме тому я маю її відпустити. Їй тут не місце. Це небезпечно. Я б не хотів, щоб людина, яка врятувала мені життя, постраждала. Тим паче, така красива і добра дівчина. 

 — Вам здається, я не справлюся з обов’язками няні? Через ту спідницю? — її щоки ледь почервоніли. — Наступного разу я прийду в брюках. 

— Ну, по-перше, ви мали знати, куди і на що йдете. Ви б жили тут, Олександро. І робили б зовсім іншу кхм… Роботу. А навіть якщо й нянею… Все одно довелось би проживати в будинку. Надто небезпечно їздити туди-сюди. 

 — Це не проблема, я зараз безробітна, у мене немає дітей чи родичів,  які поребують догляду, і навіть домашніх тварин немає… Тому. якщо ви вважаєте за потрібне, я можу переїхати до вашого будинку. Але якщо справа не в цьому, а в тому що я з якоїсь причини вам не підійшла, тоді, звісно, не буду наполягати, щоб ви мене залишили…

— Вас могли вбити, вас це зовсім не злякало? Я не можу гарантувати, що таке не повториться, — я зітхнув. — Зазвичай, няні покидали нас після всяких подібних форсмажорів.

 — У мене досить міцні нерви, — вона всміхнулася. — Так що  сьогоднішній випадок мене не налякав. До того ж, я мрію про власний бізнес і мені дуже потрібні гроші, тому, якщо ви будете платити хорошу зарплатню, я залишуся хоч і на рік чи два. Звісно, якщо Настя погодиться, бо я бачу, вона дівчина з норовливим характером… Якщо вона буде проти моєї компанії, я піду…

— Вона завжди буде проти, — я закотив очі. — Не проти конкретно вас. А просто проти нянь. 

— Ви не хочете віддавати її в дитячий колекитив через ту небезпеку? — Олександра серйозно поглянула на мене.  — Може, вона протестує саме через те, що не має ровесників поруч для спілкування…

— Так, їй ніде не буде безпечно, але вдома принаймні безпечніше, ніж всюди, — я кивнув. — Хай протестує, якщо хоче. Я все одно не відправлю її в садок. Неможливо там її адекватно захистити.

 — Розумію вас. — вона зітхнула. — Тоді наше завдання — організувати їй удома цікаве і безпечне середовище. Розкажіть, будь ласка, що вона любить, я складу план занять, щоб урахувати це… Ну там малювати, чи ліпити, чи робити поробки?..

***

Ми проговорили про малу доволі довго. Я розповів все, що знав. Ну, сподівався, що це хоч трохи допоможе їм зблизитись. Чомусь підсвідомо я довіряв Олександрі. 

— Вона дуже вас любить, — сказала Олександра, дивлячись мені в очі. — Мабуть, тому так бурхливо реагує на всіх жінок, які з’являються поруч.

— Все одно я не збираюсь закохуватись. Так, фізично мене може тягнути до жінок, ну, я здоровий чоловік, ясно, що мене тягне. Але через кохання може стати надто боляче. Особливо, коли його втратити. 

Я окреслив ці межі одразу. Добре, якщо ми будемо просто босом і підлеглою. Як би мене не тягнуло фізично до неї, краще мені все ж з нею не зближатись, особливо, якщо вона знайде підхід до Насті. Це важливіше за мою хіть. 

 — Я вас дуже добре розумію, — коли вона це казала, на її обличчя ніби набігла тінь, і мені здалося, що в її житті теж була якась втрата, як і в мене. Хоча вона ще така молода, тож може нічого такого й не було… Може, просто з хлопцем розійшлася…

Не варто мені з нею зближуватись. Це єдине, що я точно усвідомлював зараз. Не варто цього робити. 

І, ніби почувши мене, всесвіт вирішив нас перервати дзвінком мого мобільного.

Щойно я відповів на виклик, то почув:

— Босе, все готово, ви йдете на цю вечірку? Адже всі так довго готувалися до шоу, таке не можна пропустити…

Гортайте далі, там продовження --------->