2. Олександра

Такого повороту подій я не очікувала. Придумала перед тим, як прийти сюди, декілька способів, щоб змусити цього мужлана, хай і шикарного, навіть не дивитись в мій бік. 

Про його доньку я теж знала. Була готова авжеж до того, що дитина може мене не сприйняти одразу, недарма в мене була друга освіта психолога, і знайти спільну мову з дівчинкою була б не проблема. Але коли я так стояла без спідниці перед господарем будинку, всі знання з психології одразу ніби кудись вивітрилися. 

Я зойкнула і знову натягнула на себе злощасний предмет одягу, відчуваючи, що почервоніла по самі вуха. 

 — Дуже мила дівчинка, — сказала, натягнуто усміхаючись.  

Господар будинку якусь мить витріщався на мене і я відчула, що він ніби роздягає мене поглядом. Звісно, як чоловік він був дуже привабливий, але я пам’ятала з якою метою сюди прийшла. Тож, мабуть, це було на краще, що  дитина прийняла мене за няньку, треба цим скористатися в своїх інтересах, щоб він не чіплявся до мене…

— Настю, що ти витворяєш? — нарешті він отямився і додумався сказати хоч щось, а то я вже вирішила, що він якийсь заторможений. Хоча, останнє було б мені на руку, певно. 

— Я не хочу нову няньку! — вигукнула дівчинка, насупившись. 

— Ми могли б подружитися, — сказала я. — У що ти любиш гратися, Настю?

— Моя улюблена гра — виганяти таких, як ти, з дому! — сказала вона з викликом, схрестивши руки на грудях. 

— Настю, припини, досить, — Андрій Громовий потер скроні. — В мене вже голова від вас болить. Ти вчора прогнала нову няню, ти не можеш бути сама вдома.

— Охоронці ж є! Віталік нормальний! — вперто сказала дівчинка.

Я мимоволі усміхнулася, ситуація видалась мені доволі кумедною. 

 — Ну, може, ми просто познайомимось? Уяви, що я не няня, а прийшла до тебе в гості…

— Знаю я, навіщо жінки приходять до нас "в гості", — вона скептично вигнула брову. — Ці шльондри хочуть одружитись на татові! 

— Настю, звідки такі слова? — Андрій насупився ще більше. 

— Позавчора ти заснув перед телевізором, а я ще дивилась. Там були ті шльондри, — сказала вона серйозно. 

— Це погане слово, досить його повторювати. Валентина мала приготувати їжу вчора. Ходімо снідати. 

— Не буду макарони на сніданок! І вчорашню манку теж!  — одразу заявила Настя.

— А що ти любиш? Я можу приготувати, — тут же включилась я. 

— А ти вмієш? — з сумнівом запитала вона. — Мої попередні няньки не готували. 

— Так, тут немає нічого складного, — я усміхнулась. — Можу і тебе навчити! 

— Мій тато багатий, нащо мені вчитись готувати? — вона хмикнула, задерши носа. 

— Ну, коли ти підростеш і в тебе з’явиться хлопець, ти можеш захотіти зробити йому приємний сюрприз, — сказала я. — І приготувати щось смачненьке! 

— Тату, може ти звільниш її одразу? Хоча ні, хай вже приготує сніданок, — замислено додала Настя. 

— Отож, хай приготує сніданок, — кивнув власник будинку і знов поглянув на мене, усміхнувшись. — Ходімо, покажемо дівчині, де тут кухня. До речі, а як вас звуть? Я забув. 

 — Олександра, можна просто Саша, — я усміхнулась йому у відповідь, хоч мені і не дуже хотілось бути любʼязною з таким, як він. А потім глянула на Настю. — То що будемо готувати? Яка твоя улюблена страва?

— Давай млинці. Хоча, певно, це довго, — відповіла мала замислено.

 — Ні, зовсім недовго, якщо ти мені допоможеш. Будеш розмішувати тісто, о’кей? Або ж я розмішаю, а ти вилиєш його на сковороду…

— Добре, — вона кивнула. — Можу мішати, сковорода гаряча, не хочу виливати.

 — Тоді показуй, де у вас кухня, — з нетузіазмом сказала я. 

Мала кивнула і повела мене на кухню, а її батько теж пішов за нами. 

 — Млинці готувати нескладно, треба лише молоко, яйця і борошно, — сказала я.  — Зараз я трохи підігрію молоко,  а ти розмішай яйця в тарілочці…

— А цукор? Вони будуть несмачні без цукру, — знову насупилась мала. 

 — Цукор теж додамо, але небагато, бо ж ще буде начинка. Отак, додай в яйця ложечку цукру і розмішуй. А твій тато може просіяти борошно…

Я думала, що він відмовиться, але Андрій тільки поглянув на мене їхнім фірмовим сімейним поглядом несхвалення.

— Що значить "просіяти" муку? Це як? 

 — Треба просіяти борошно через сито, щоб у ньому не було грудочок, тоді млинці будуть ніжніші, — я вручила йому сито, миску і пакет з борошном. — Тримайте. Сіяти треба ось так, — і показала, як це робиться. 

Тим часом молоко підігрілося, і ми з Настею закинули в нього яєчну масу й почали розмішувати. 

Я поглянула, як Андрій справляється зі своїм завданням. Він зосереджено просіював борошно через сито, але щось мені здалося підозрілим у цій картині… і раптом я зрозуміла і з усієї сили штовхнула його прямо коли почувся постріл, 

Він упав на підлогу, а я за ним, миска ж звалилася на нас згори, обсипавши борошном з ніг до голови.