1. Андрій. Доленосна зустріч.

Цей теж програв. Якось аж надто швидко. 

— Ні, я передумав. Я не буду віддавати її. Не можу… Це неправильно, — чоловік захитав головою. — Я не мав погоджуватись, я знав, що не мав на це погоджуватись… 

Ми з колегами любили цей момент. В ньому найчастіше люди розкривались найбільше. Більшість ставала щирими і відчувала кінець. Але деякі до кінця грали роль невинних. От тільки вони самі робили ті ставки. 

— Розплата за борги — обовʼязкова, — я знизав плечима. Цього разу я все ж трохи перепив, голова боліла. Але всі так завелись, коли цей придурок поставив на кін свою племінницю. Друзі одразу збадьорились і всім стало цікаво, що буде далі. 

А я просто не мав звички програвати. 

 — Я знайду гроші і віддам, — став просити він. 

— Ми грали не на гроші, — зауважив мій приятель Сергій. — Тож не вийде. Пізно ти зрозумів, що облажався, старий! — на цих словах він засміявся. — То що, Андрюхо, у тебе тепер буде в домі особиста німфа?

Не те щоб мені в домі була треба якась там німфа. Мені і малої своєї вистачало. Та я не міг не взяти те, що отримав по праву. Всі мають знати, що Андрій Громовий забирає собі все, як і належить. Я не пробачаю борги і не торгуюсь. Я тільки беру своє, граю за своїми правилами і не даю іншим їх порушувати.

—  Як ви не розумієте? Це жива людина, а не якась іграшка! — обурився він. — А якби на місці моєї племінниці опинилася ваша дружина чи донька? 

Коли я подумав про доньку, то одразу подумки сказав: "Я б краще помер, ніж поставив свою дитину". Але вголос висловився інакше:

— А не треба було її ставити, раз так за неї переживаєш! — я насупився. — Сам спершу подумав би, — додав вже спокійніше. — Договір дорожче грошей, Назарію. Вона має прийти до мене завтра, це не обговорюється. А якщо вона не прийде… Ти розумієш, чим все це закінчиться і для тебе, і для неї. 

Насправді я не був надто жорстоким. Однак, коли мене обманювали, або не виконували домовленості… Найкращим, що могло статись з людиною, було її тихе зникнення. Бо не треба навіть пробувати обманути Громового. Блискавка вбиває з першого разу, варто тільки обрати ціль. 

Назарій мовчав, понуривши голову, йому не було що сказати у відповідь.

— Можеш йти. Чекаю на неї завтра, — я мав сказати це, бо пацани таки дивились і чекали, що я скажу. 

— Добре, — буркнув він, піднявся і так само згорбившись, вийшов з тераси, залишивши мене тільки з приятелями. 

— А що ти будеш робити з тим дівчиськом? — запитав Сергій.  

— Та ясно, що він робитиме, — тут же відповів Костя і заграв бровами. — На що годяться молоденькі дурні німфи? 

— Ой, та Андрюха ж точно її кудись зіллє, ніби ти його не знаєш, — закотив очі Сергій. 

— Треба глянути, як вона виглядає…

— Договір буде виконано, а що я буду з нею робити, я якось і без вас розберусь, ясно? — обірвав я їх. 

— Та ясно нам, що нормальний мужик зробить з німфою… Спочатку поставить на коліна, а потім…

— Сергію! — я насупився. — Дістали, їй богу! Давайте краще випʼємо, сказав же, з німфою я розберусь сам, без ваших дурних порад!...

***

Напились ми того вечора знатно, я ледь дійшов до спальні, попередньо попередивши охорону про ранкову гостю, щоб її впустили. Моя кухарка Катерина заснула у вітальні: саме їй зараз доводилось залишатись з Настею. Але Настя всіх не переварювала і мені доводилось весь час міняти персонал. Вона була дуже своєвольною дівчинкою. Вся в татка… З неї вийде сильна керівниця, я в цьому не сумнівався. 

— Катерино! — сказав я доволі голосно. — Я вдома, можете йти до себе. 

Та швидко прокинулась, щось забурмотіла і відкланялась. Я теж пішов до себе. Голова боліла, все ж, я перепив…

***

Дзвінок в двері розбудив мене не одразу. Спочатку мені здавалось, що він мені сниться. Але потім я все ж розплющив очі і зрозумів, що ні, він мені не сниться. Я встав з ліжка, виявилось, я навіть не роздягнувся, так і ліг в костюмі, бляха! 

Я швидко почав спускатись на перший поверх.

Коли відчинив двері, то побачив перед собою шикарну шатенку з довгим хвилястим волоссям, пишними губами і наївними блакитними очима. Бляха, та їй хоч вісімнадцять є? В штанах стало помітно тісніше. І я навіть замислився над тим, що не так вже й погано, що я виграв собі німфу… 

— Добрий день, — привіталася вона. — Дядько сказав, що у вас є для мене робота…

— О так, є робота, — я сковтнув слину і ковзнув поглядом по її фігурі. Бляха, та вона ніби була створена для сексу. Ідеальна. — Тебе мали попередити, про що саме йде мова… —  я ледь облизнув губи. Ну а що, раз вона вже прийшла, то чому б і ні? Красива, зараза… Дуже… 

 — Взагалі за освітою я педагог, — почала вона. Я вже почав уявляти ті рольові ігри з правильною вчителькою. Ммм… Їй піде строгий костюм і окуляри. А ще можна буде завʼязати це довге волосся в пучок, щоб брати його в руку, коли.... 

І тут до кімнати забігла Настя, вона була ще сонна і поглянула на незнайомку, після чого одразу насупилась: