РОЗДІЛ 12. Три кроки від кінця

Вона йшла босоніж по трасі, розмитій дощем і фарами машин.
В руках — нічого.
В голові — ще менше.

Усе, що тримало її, зникло. Дар’я згоріла. Даніель зрадив. Матео мовчав. А вона… більше не героїня.

На покинутій зупинці вона просто сіла.
Притислась до холодного бетону.
Ніхто не чекав на неї.

Але вона вже не боялась.
Бо якщо вже немає за що вмирати — можеш жити як хочеш.
Навіть якщо це буде небезпечно.

Наступного ранку, десь на іншому боці міста.
Ліфт відкрився. І в ньому стояла вона.

Дар’я.

У капюшоні. З поглядом, який бачив пекло.
Поряд — жінка. Холодна, красива. З чорним волоссям і сивими пасмами.

— Вона твоя сестра? — спитала жінка.
— Вона моя місія, — відповіла Дар’я.

У неї були нові союзники. І нові цілі.
І поки Еліна втекла від світу — Дар’я вирішила створити новий.

У мотелі, де колись він тримав її за руку, Даніель сидів сам.
Перед ним — диктофон.

— "Еліно. Якщо ти це чуєш, значить, я втратив тебе. І маю залишити хоча б цю правду."

Він починає запис.

— Я справді працював на Вальдеса. Спочатку.
Я мав вивідати твоє місце, твою слабкість.
Але потім я… побачив, як ти борешся.
Я закохався в ту, хто не здається.
Я спробував вийти з гри. Але таких, як ми, не відпускають.

— Я не виправдовуюсь.
Просто хочу, щоб ти знала: у кожному дотику, у кожному поцілунку я був справжнім.

Він вимикає диктофон.

А потім — підходить чоловік у темному. І каже:

— Твій час вийшов. Вона вже на іншому боці гри.