РОЗДІЛ 10. У тіні попелу

Пожежники гасили залишки складу. Сірі клуби диму піднімались у небо.
Еліна стояла осторонь — мов привид.

Усе навколо шуміло. Але в її руках — тиша.
Обгорілий, але вцілілий щоденник Дар’ї.

"Якщо ти читаєш це, значить, я або мертва… або розумніша, ніж здавалось."

Руки тремтіли. Даніель стояв поруч, мовчки. Вона відкрила першу сторінку.
Почала читати вголос.

"Я знала, що вони прийдуть. Я знала, що буде вибір.
І я не могла дозволити, щоб вона пожертвувала собою.
Тому я домовилась. Не з Вальдесом. З його тінню.
З тим, хто хоче повалити його зсередини.
Я стала наживкою. Але мала план.
Якщо все піде по-іншому — залишу підказку."

Еліна ковтає повітря. Горло стискає.
Даніель хмуриться:

— Вона мала союзника?

Вона перегортає сторінку. Обпалена кромка, напис тремтить:

"Матео не знає. Ти не знаєш. Але я мала вивезти флешку №2. В ній — все.
Моя остання надія — це поїзд №4, що вирушає о 3:33. Якщо ти все ще мене любиш — шукай."

Еліна підводиться різко.

— Вона могла втекти! Вибух був, але її тіла не знайшли. Це було прикриття!

— Ти думаєш, вона жива?

— Я знаю Дар’ю. Вона завжди мала план Б.
І якщо вона написала це — значить, залишила слід.

Ніч.
Порожньо.
Поїзд №4 вже давно поїхав.
Але в камері зберігання — ключ. І стара скринька.

Усередині:
📁 Флешка №2.
💌 Фото двох дівчат — зовсім маленьких, з мамою.
📜 І лист. Починається словами:

"Еліно, якщо ти читаєш це — значить, я жива. І вже дуже далеко..."