РОЗДІЛ 7. Всі маски падають

Еліна прийшла в парк, де все було надто спокійно.
Він сидів на лавці, у чорній куртці, спостерігаючи за нею з тією ж холодною стриманістю, з якою спостерігають мисливці за здобиччю.
Матео. Син Вальдеса.
І... той, кого Дар’я, здається, знала більше, ніж здавалося.

— Я знаю, що ти не просто його син, — сказала вона.

— І ти не просто його втікачка, — відповів він. — Хочеш знати правду?

Він кинув їй фото.
Дар’я. У машині. З ним.

— Вона прийшла до мене сама. Попросила зупинити Вальдеса. Але... заплатила за це мовчанням.

— Про що вона мовчить?

— Про тебе. Про вашу матір. Про справжню причину, чому Вальдес полює за вами.

Еліна стискає фото.

— Говори.

— Твоя мати була агенткою. Вона хотіла знищити картель зсередини. Вальдес кохав її. А вона — його зрадила. І ти — її донька. Його ненависть до тебе — це не бізнес. Це особисте.

Коли Еліна повернулась до готелю, Лукас уже чекав.
Він тримав у руці флешку.

— Ти бачила це? — спитав він без пояснень.

— Бачила. І досі не вірю.

— Це була місія. Я працював під прикриттям. Я мусив довести, що я на боці Вальдеса, — його голос був гострий, але в очах — біль.

— Ти брехав мені весь час?

— Я тебе захищав.

— Брехнею?

Вона вдарила його кулаком у груди — не сильно, але боляче. Йому. І їй.

— Ти мені більше не брат по зброї, Лукас.

— Але я досі на твоєму боці.

— Надто пізно.

Еліна, Даніель і Матео об'єднуються. Часу обмаль. Дар’я — на складі.

Ніч. Тиша. Під ногами скрипить щебінь. Матео знає обхідні шляхи. Даніель — бере відповідальність за охорону. Еліна — тримає в руках пістолет, який їй залишила мама. Символ довіри.

— Якщо мене вб’ють — врятуйте Дар’ю, — каже вона.

— Якщо тебе торкнуться — цей склад згорить, — відповідає Даніель.

— Я не зрадник, Еліно. Доведи, що ти довіряєш мені, — шепоче Матео.

Вони прориваються всередину.
Постріли. Крик. Дим. Хаос.

І тоді — вона бачить Дар’ю.

Але Дар’я тримає в руках… пістолет.
І стоїть біля Вальдеса.

— «Все не так, як ти думаєш…» — шепоче сестра. — «Я не жертва. Я — його останній хід…»