РОЗДІЛ 4. Один проти ночі

Дощ припинився. Але в душі Еліни ще вирувала гроза.

Вона стояла біля старого вокзалу. Порожня платформа, миготливе світло, тиша.
На телефоні — останнє повідомлення:

"Без героїв. Без поліції. Або прощайся з сестрою."

Вона прийшла сама. Без Даніеля. Без Лукаса. Без надії на безпечне повернення.

Кроки луною відбивались по асфальту.
З темряви з’явилась фігура в капюшоні. Тонкий силует. Жінка.

— Ти прийшла. Одна. Як і просили, — голос сухий, без емоцій.

— Де Дар’я? — вимагає Еліна.

— Ще дихає. Поки що. Вальдес хоче поговорити. Лише з тобою.

Еліна стискає кулаки. Її серце б’ється з шаленою силою. Але вона не відступає.

— Передай Вальдесу: я не тікаю більше. Хоче зустріч — отримає. Але цього разу — на моїх умовах.

Жінка насміхається.

— Думаєш, ти ще щось вирішуєш?

— Думаю, я вже не та, кого він знав. І якщо він чіпатиме мою сестру — я спалю його світ.

Раптом — звук пострілу!
Куля рикошетом зриває ліхтар над ними. Жінка зникає в темряві. Еліна падає на землю, прикриваючи голову.

Але поки вона оговтується — хтось хапає її за руку.

— Ти збожеволіла?! — це Даніель. Він весь змоклий, очі — вогонь.
— Ти справді думала, що я дам тобі піти на смерть без бою?

Він стискає її в обіймах.
Навколо — ніч. Ворог поруч. Але зараз вона не одна.

Іноді, щоб вистояти проти темряви, потрібне лише одне світло. Одне серце, що не відпустить. Навіть якщо ти — проти ночі.