Очікування щастя

Всі, хто потім дивився портфоліо, зійшлися на тому, що фотосесія з Танею вийшла дуже еротичною. Мабуть, під впливом того поцілунку, Тому що в самому одязі нічого особливо еротичного не було. Костянтин зробив ставку на тканину і зручність, звісно маючи на увазі й харизму та фотогенічність Пампушки. Але цього разу було ще щось, від чого і він, і фотограф напружились, розправили плечі й намагалися згадати, який профіль у них привабливіше.

Костянтин ні на мить не засумнівався, що всі його розрахунки й всі надії на цю поїздку справдилися. До речі згодом так і вийшло  - і на стажуванні портфоліо помітили всі, хто був потрібний, і дідусь Свентицький впевнився, що модельєр в його майбутньому модному домі відчуває нерв стилю, і що у нього не просто  надзвичайно привабливі дочка та онука, а що це помітно всім і справляє враження на потрібних людей.

У нього наче відкрилося друге дихання, з’явився сенс життя і бажання передати нащадкам не тільки круглу суму з банку, але й частину себе, прославити  сім’ю, дати в руки доньці й онуки ключі до безхмарного майбутнього.

Фотограф наробив купу компліментів і доньці, і матері, яка теж показала одяг , який розробив Костянтин - повсякденний і стильний.  

Сталося невеличке сімейне свято.

Дідусь світився щастям. Воно на нього вилилося щедро - одержати одразу дочку й онуку без жодного гіркого моменту дано далеко не всім.  І його дорослі дівчата навіть  не думали обтяжувати щасливого від зустрічі з ними родича якимись проблемами. Він бачив тільки гарну сторону їх життя. 

Пан Свентицький навіть уявити не міг, що два розлучення і відстороненість між дочкою і матір’ю для них справжня проблема, а не побутова незручність.

Вони були ввічливі одна з одною. Але того тепла, що було між Танею і бабусею, між матір’ю і донькою не було. До того ж вони були не схожі. Мати успадкувала від батька і статуру, і гості витончені риси обличчя. А Таня від бабусі м’якість, золотий відтінок волосся і той самий боді-позитивний плюс.

Фотограф за професійною звичкою одразу зрозумів хто тут батько і дочка, і сміливо звернувся до старшої як до пані Свентицької, а та удала, ніби так і треба. 

Це неприємно шкрябнуло Таню по серцю. Звичайно Пампушка - зовсім не так аристократично звучить, як Свентицька. І витонченій матері не пасує. Але ж це прізвище бабусі, яку так некрасиво кинув пан Свентицький, про що всі наче забули.

І перед сном за бокалом білого, що був уже, мабуть, зайвий, Таня спитала, чи не збирається мати міняти прізвище.

- Я думаю над цим.  - спокійно відповіла та. - Може не міняти, а додати. Подвійне прізвище, що не кажи, завжди стильно.

Тані відлягло від серця, і вона побачила смішну сторону питання.

- А як воно буде,  Пампушка-Свентицька чи Свентицька-Пампушка, ма? Звучить трохи дивно. - Таня засміялася відчуваючи себе бокалом ігристого, з якого сміх нестримно  підіймається Бульбашками й лопається на поверхні. - А якщо ти вирішиш знову вийти заміж, тоді доведеться додати третє прізвище, а то й колись четверте.

- Не мели дурниць, яке ще заміжжя, мені твого батька на все життя вистачило. - мати чомусь почервоніла.

Костянтин другий, який нікуди не поспішав з цього привітного дому, і це нікого не дивувало, теж засміявся і сказав, що то буде схоже на титулування цариці.

А дідусь підтримав веселощі, але запропонував поспати. Бо зранку ж вони вилітають у Швецію, де за програмою стажування буде тиждень занять. 

Таня обімліла.

Вона зовсім забула, що наступні два тижні будуть виїзні.

А як же Мустафа, як вона без нього виживе ці два тижні? Вони ж домовилися завтра разом пообідати, а потім як вийде. Тепер не вийде ніяк.

Засмучена Таня довго вагалася і все ж подзвонила йому.

Мустафа так швидко відповів, наче постійно тримав телефон в руках. І по голосу було чути, як він засмутився. Він ніби ховав сум і протест у довгих паузах між реченнями. Але повторив те, що сказав на пляжі.

- Старших треба слухатись, Танья. Дідусь тобі бажає добра. Я сумуватиму. Але ж тиждень пролетить швидко. Я тобі дзвонитиму кожної ночі. І казатиму всякі непристойності, щоб  ти не могла діждатись вихідних.

- Я і так уже не можу їх діждатися. - сумно сказала Таня. І подумала, що плакатиме весь цей осоружний тиждень.

Але на диво цього не сталося.

Тому що вона потрапила в справжню казку. Схожі на неї дівчата не мали поняття, чи вони худі, чи товсті. Місцеві модні хлопці теж не знали про зайву вагу і про те, що красива дівчина - це обов’язково худа. І для них Пампушка була однозначно красива. Чоловіча увага була для неї все ще чимось новим і дуже приємним.

Тож сліз Таня не проливала, хоча нічні дзвінки від Мустафи змушували рахувати не дні, а години до зустрічі.

А Костик голосно радів її успіху у місцевих чоловіків і викладачів. Але постійно попереджав, що захоплюватись кимось небезпечно. У них чужий менталітет. Що для Тані Вічне Кохання, для них просто фізіологія.

- Ти завжди можеш на мене покластись, Таню.  Вся ця увага - зрозумій - наполовину через місцеві легкі нрави, наполовину через прізвище твого діда. Нам з тобою треба ставати кимось, а не онуками своїх дідусів. Розважайся, поки молода. Я тебе завжди прикрию. Тільки не захоплюйся, щоб потім не плакати. Ти ж знаєш про мої почуття до тебе?

Таня розгубилася. Тому що не знала нічого про його почуття. Вона тільки хотіла про це сказати, як Костик притис її уста пальцем.

- Мовчи, нічого не кажи. Просто знай - які б труднощі й що б з тобою не сталося, звертайся до мене першого. Ми тут чужі. Ніхто тебе не зрозуміє краще, ніж я. І ніхто не допоможе. Тільки я.

- Емм. Дякую, Костику тільки…

Він взяв її долоню у свої й зазирнув в очі.

- Не треба ніяких тільки. Просто знай - в цьому непривітному й зрадливому світі у тебе є я, який завжди все зрозуміє, втішить і допоможе. Ясно тобі, Пампушко?