Дев'ятий вал домашнього масштабу

Таня ніяк не могла втрапити ключем у замкову шпарину. Пальці погано слухалися. Не тому, що в літаку пропонували такі заманливі пляшечки, і вона як завжди не встояла проти того, що гарно блищить. Така вже вона сорока, зате попустило нарешті, і емоції почали хоча б шукати золоту середину між злістю на себе і на весь світ.

Та хто знає, як довго діє позичений спокій і хитка душевна рівновага?

Пампушка воліла вважати, що то все від злості на світ, який знову все переплутав і підсовує щось у золотій обгортці, а під обгорткою не її, а чуже щастя. І ще від того, що руки відтягували пакунки з сувенірами й подарунками.

Водій таксі, милий хлопець з западенським акцентом і добрим серцем, допоміг занести все до ліфта, але отримав терміновий виклик і відбув. А їй довелося самотужки витягати з кабіни ліфта дві валізи й купу красивих сумок з логотипами бутиків. 

- От би все це добро викинути в сміттєпровід. - мрійливо й зловтішно підколола противна близнючка, яка останній тиждень не вилазила з голови Тетяни та заміняла собою мігрень, докори сумління й самоїдство, причому без втрати якості жодного  з тих шкідників і не збавляючи темпу.

Нарешті Таня здогадалася скинути яскраві пакунки з зап’ястя, і ключ наче сам всотався в знайомий отвір.

- Хух, нарешті я вдома. А вони всі пішли нафіг і куди схочуть. - встигла радісно подумати Пампушка, як під ноги їй винесло домашні капці  - дев’ятим валом в мініатюрі. 

Дівчина підхопила валізи й пакети з підлоги й сама відскочила, але уже розуміла - якщо потрапила на темну смугу, то чого вже скакати. Але крики й голосні скарги зверху й знизу повідомили, що вона не одна потрапила під дев’ятий вал. 

- О,  то виходить не я всіх залила і за ремонт всього стояка платити не мені. - оптимістична натура Тані сплила на гребінь хвилі, як вправний серфер і показала язика акулам, зграйка яких вже приготувались смачно пообідали Пампушкою.

Менше з тим, води було багато. Так багато, що вона потекла сходами вниз.

Таня позадкувала, щоб не промочити ноги, поки не вперлася своїми пишними зовсім не дев’яносто у двері сусідів. Двері в цей момент як раз відчинилися, і Таня могла б приземлитися просто в сусідчин коридор. 

Але сусідка сама була не тростинка. І легко витримала Таніну вагу разом з валізами й пакетами.

- Он, бачиш, що творять? А я ж казала… - радісно прощебетала тьотя Тося замість здрасті. Євроремонт, чула про таке? То увесь стояк гіпсом забили, а тепер он що.

Пампушка, яка за цей час надивилась безліч гарних знімних квартир від Словенії до Португалії, нервово гигикнула.  Версальська ліпнина з гіпсу і фонтани у вітальні - це точно не про Європу.  

- Ну а що, тьоть Тось. Тут географічний центр Європи. Треба диктувати світові нашу моду. 

- У мене обої з твоєї сторони всі на підлозі. Я їм дам моду.  Вони мені все переклеять. Не уявляю, що у тебе твориться.

- Я теж не уявляю. Можна у вас поставити манатки, бо мені теж цікаво, що в хаті робиться? Не переймайтесь, ремонт нам зроблять. Якщо то звісно жильці. А от якщо то ЖЕК щось наробив, ну тоді я не знаю. 

Дивним чином ця аварія і неподобство перебили поганий Пампушчин настрій і образу на весь світ. І особливо на батька, який поклявся зустріти в Борисполі й довезти додому, але  не зустрів. І пів голини тому відписався, що не встигає. І це при тому, що Таня в цей момент уже їхала по Києву.  

Що ж. 

Який сенс ображатися, вона знала, до кого звертається. Треба було просити Костика. Той ніколи її не підводив, крім… Ага, Тому й не хотілося ні вислуховувати кепкування під виглядом співчуття, ні пояснювати щось таке, чого не можеш пояснити навіть сама собі.

І от тепер ще це стихійне лихо.

Таня прискіпливо оглядала наслідки залиття і подумки складала кошторис ремонту,за який сама собі присяглася не платити ні копійки.

Як добре, що у неї нема шпалер, фіранок і набірного  паркету, а вся електрика вимкнена на щитку ще до від’їзду. Залишається відкрити вікна. Висохне звісно. А потім той, хто це наробив, зробить, як було раніше. І замінить ліжко, наскрізь промокле подружнє ліжко, яке Таня все збиралася викинути, але ж воно було таке зручне…

Ну це все добре,  тільки жити тут поки що неможливо. 

Вона ніби не сирота. Є квартира матері, батька, обидва Костика запрошували, а їх матері ще й припрошували. 

От тільки в такому стані бачити чужих не хотілося. Тож батько з вічно кислою і всім невдоволеною дружиною й обидва Костика з їх мамусями не підходили.

Вона знайшла у вайбері напис МА і знехотя натисла. Після останньої розмови хотілося витримати паузу, та що вже тепер…

- Ти кому ключі залишила, ма? Мені треба пару днів переночувати. Тут весь стояк залили.

Відповідь прилетіла миттю. 

- Я здала квартиру перед від’їздом, там сім’я живе. Вони не згодяться…

Мати ще щось писала. Але то вже було не важливо. Нічого страшного. Принаймні страшнішого, ніж  вражене самолюбство й культурний шок від європейських підходів до реклами й ведення бізнесу  з нею не сталося. 

Вона не зранена лань, яку зараз роздеруть мисливські пси, а просто втомлена дівчина, яка знову розчарувалася, бо надто поспішно зачарувалася. Ну як завжди. Сама винна, як каже близнючка.

І це не проблема, правда ж? Хостелів у Києві багато. От тільки перед святами…

Ха… теж мені проблема. Вона ж вдома. Це місто її народило і колисало. Воно прикриє від усіх негараздів.

Пампушка кинула речі в сусідки.

Поки у неї є її кав'ярня, завжди буде куди піти. Підсобка мала, але ж вона є і вона тепла, там диванчик, хоч і не на хазяйчині габарити, але свій.Там і кави нарешті можна буде випити.

Таня помітила, що біжить, тільки коли побачила знайомі двері. Чого там знайомі. Рідні. Рідніші за двері власної квартири. 

Знайома дорога промайнула вмить, і от вона вже чує передзвін металевих трубочок над входом, який завжди проганяє морок з душі.