Дівчинка виросла

- Чого така кисла? - весело питав Костянтин другий похмуру Пампушку. - Як можна спати, ми виграли один шанс на тисячу, ні, на мільйон! Тепер тільки вперед, і весь світ біля наших ніг.

- Це ти виграв, Костянтине. Поздоровляю. Рада була допомогти.  Я не планую кар’єру моделі, хіба що не довго, і якщо це дасть мені необхідні кошти. Взагалі, це несерйозно. Ну тобто для мене. То не моя мрія, а твоя. І мені рекомендовано спокій.

- Який ще спокій? Ти взагалі  зірвала джекпот… - він п’яно розмахнувся і з усієї сили ляснув себе по лобі. - Ти ж нічого не знаєш, все проспала, якби не я…

- Можна, я завтра про це дізнаюся, Костянтине? - терпляче спитала Таня, що вміла поводитись з п’яними й без тривожної кнопки. - Та жінка в кутку, це ж твоя мати? Відвези її додому. Ти ж бачиш, вона стомлена.

Божечки, нащо вона це сказала?

Бо тут же ця незнайома жінка кинулася до Пампушки, обійняла її та розцілувала, чим ввела ступор завжди стриману з чужими дівчину..

- Я… ем… добр… що таке?

- Ти така мила, така талановита, я така щаслива, що ви з Костиком разом, юне кохання, це так романтично! - піднесено заверещала ця дивна жінка Тані у вухо.

- Ем… - так само розгублено почала Таня.

Але продовжити їй ніхто не дав.

- Дозвольте - Мати Костянтина першого відтерла з дороги Костянтина другого і схопила за руку напівпритомну від ніяковості Таню. - Юна любов у них як раз із Костиком і я не потерплю...

- І я про це!- радісно закивала не зовсім твереза жінка. Тепер вони навіки разом. Спочатку стажування, потім свій дім моделей. Вони створені одне для одного, такі креативні, сміливі, неординарні..

- Яке ще стажування? Вони з Костиком відкривають тематичну кав’ярню на Подолі, там збиратиметься цвіт столиці й видатні гості міста!

Таня вихопила свої похололі долоні з рук цих ненормальних і рвучко відсахнулася, від чого у неї знову все заболіло.

Якби не цей біль, вона б повірила, що це звичайний кошмар, їй все сниться, і треба себе вщипнути, щоб прокинутись.

Мамо, будь ласка, відійди - попросив колишній. - Лікар прописав Тані спокій, а не фестивалі серед ночі.  І ми тут не для того, щоб прилюдно обговорювати наші почуття й плани.

Свекруха знехотя відсторонилася. І Таня нарешті роздивилася, що елегантний незнайомець обіймає за плечі її матір, а батько дивиться на це дуже несхвально. І що от де вона раніше бачила незнайомця - коли дивилася на власну маму.

- Таню. Знайшовся твій дідусь. Він приїхав розшукувати твою бабусю, і от…

Якби Таня не була одразу сонна, розтривожена й у неї б нічого не боліло, вона б знайшла інші слова. Не виказала б свого гніву на те, що її дідусь - не той красень турок, остання любов бабусі, а цей чужий і нічим не цікавий чоловік.

Але вже як є.

Елегантний Дідусь виступив вперед, елегантно вклонився і ще елегантніше приклав руку до серця. А потім дуже стильно промокнув кутики очей ідеально чистим носовичком. І на його очах справді були сльози розчулення.

- Знайшовся? Серйозно? - Таню остаточно  вкурвив цей балаган . - Наскільки я зрозуміла, пан Свентицький потрапив сюди через службове відрядження. А не в пошуках…

- От що ти одразу починаєш! - заговорила мати якимось дуже тонким і напруженим голосом. Там спочатку була залізна завіса. А потім…

- Ви праві,Таню. - заговорив незнайомець майже без акценту, і знову обійняв матір Пампушки за плечі. -  Якби я знав… Ми розлучилися майже ворогами з вашою бабусею. Я ледве зміг виїхати й ми умовилися, що я її викличу. Але шлюб не встигли оформити,  бо треба було чекати місяць. А їхати необхідно було негайно. Викликати мою кохану не вдалося, бо формально в шлюбі ми не були. Я писав. Вона не відповідала. 

Таня неввічливо стенула плечима. Вона б теж не відповідала, якби з нею так вчинили. Про що бабусі було з ним говорити? Він там робив кар’єру, а вона тут одна з дитиною жила і не тужила до речі.

- Що ж. - пан Свентицький явно зрозумів невисловлений натяк. - У кожного своє життя. Якби я знав, що вона носить моє дитя, що все життя одна, я б…

Елегантний незнайомець замовчав, бо, мабуть, не хотів, щоб всі чули, як тремтить його голос.

Потім прокашлявся, спробував невимушено посміхнутися. І не відпускав Таніну маму від себе ні на крок. Хоч вона і не збиралася тікати.

- Ми як раз відмічали  несподіване возз'єднання сім’ї, і не помітили, як ви усамітнилися. я не дуже добре знаю всі обставини, але сподіваюсь дізнатися. Я думав, що ви кар’єрна модель. Ви так професійно все зробили… Вибачте, ми, здається, невчасно, я спішив вас обійняти. Ви - її жива копія, моєї Пампушки. 

Таня уявила, як цей чоловік у бездоганному костюмі зараз обійме її. майже роздягнену, ще й може уявить, що обіймає її бабусю, і дівчину помітно пересмикнуло.

Дідусь, що уже розкрив обійми, елегантним жестом завів руки за спину. Мабуть, здогадався, як двозначно висловився.

- Ви праві, Таню. Нам всім треба звикнути до того, що ми родичі. І що це справді радість. Хоч мені зараз теж більше боляче, ніж радісно. І він навіть не спробував промокнути одиноку сльозу, просто відвернувся. Але Таня все бачила.

Що ж вона хазяйка, у неї гості.

- Костику, проведи гостей у вітальню, я зараз щось на себе накину і приготую нам кави.

Отак і вийшло, що мрія колишнього збулася - він ночував у своєї Пампушки. Щоправда, не один.

А Таня на ранок зручніше вмостилася на дивані й примружилася, як вдоволена кішка,  на сонце, що нахабно, як недавні гості, вдиралося променями в її гніздечко.

Мимоволі посміхнулася, пригадавши, який вираз був у колишнього, коли гості, скуштувавши її кави, протверезіли й нарешті зрозуміли, як химерно підібралася їхня компанія. І що тепер треба або перепросити за вторгнення і розійтись по домівках, або удати, що нема нічого особливого в тому, як два Костянтина, їх матері й батьки дівчини, на яку обидва претендують, зійшлися під одним дахом. І продовжувати святкувати  успішний успіх, демонструючи Пампушці дотепність, креативність і повну неспроможність вчасно зупинитись.