Ну хто так робить?

- Ти ж не думаєш, що я одружений?  - задав колишній Тані на студентському показі, але уже з твердим наміром дочекатися відповіді.

Бо тут була зовсім не конференція з нудними доповідями й науковцями, що куняють, навіть не слухаючи колег.

Навколо стрімко і красиво рухалися спортивні й богемні хлопці, молодші колишнього мінімум років на п’ять і розкуті поза межами того,що він міг стерпіти біля своєї Пампушки.

Відповіді довелося почекати, поки Таня налила черговому студентові каву в паперовий стаканчик з логотипом своєї кав’ярні.

- Не думаю, ти правий, Костику.  - серйозно відповіла його втрачена муза. - Я останнім часом взагалі думаю тільки про те, де взяти грошей на нову кав’ярню. Так мені її хочеться, хоч цю продавай. Тільки й  продавати не хочеться.Бо знаєш, тут одразу буде звичайна наливайка латте-стайл. Як філіал Старбаксу. А я хочу…

І Таня непомітно для себе замість підколоти колишнього тим, що вона про нього не думає, розповіла, що хоче зробити кав’ярню і діловий центр. Чи щось таке. Сама для себе не могла зрозуміти, але він здогадався  - як завжди.

Він же не просто так був модним дизайнером. А тому, що міг вловити те, що замовник не міг висловити словами.

- Щодо грошей.- солідно відкашлявся колишній. - у мене є ідея. І гроші. І не дивись на мене так. Я ж не вмію ні вкладати,  ні всього того, що ти вмієш. А популярність і гарний заробіток, вони сьогодні є, а завтра пропали. Давай ми станемо партнерами.  Прибуток навпіл?

- Ммм. Заманливо, Костику. Тільки гроші я зможу віддати, дизайн ти зробиш швидко й один раз, а віддай тобі половину прибутку? Забагато, мабуть.

- Ну я не знаю - розгубився колишній. А скільки?

- Треба порахувати.  Воно заманливо. Уже добре те, що ми не будемо в ролі боса та підлеглого.  І я не втручатимусь у твою сферу, а ти в мою.

- Ех, Таню, якби я не втручався і якби не намагався бути твоїм босом вдома, все могло б бути… - почав колишній свою улюблену пісню.

- Все є так, як є, Костику. І ми ще живі, чи не так? - обережно почала Тетяна, бо втрачати потенціального партнера або кредитора не хотілося. - Завжди можна спробувати якось інакше. Ти ж пробував, еее… ну інше партнерство... От і я маю спробувати щось інше…

- Вибачте - пролунав над вухом Тані, що поринула у розрахунки,  незнайомий голос. - Я прибув на показ у пошуках нових облич для глянцю,  але тепер дивлюся тільки на вас.

Тетяна ввічливо посміхнулася і приготувалася натиснути на виклик охорони. Бо психи злітаються на покази, як бджоли на мед. Але придивилася до стрункого, аж засушеного чоловіка в літах, і не стала нікого викликати. Він був не агресивний і якийсь підкреслено пристойний. І ще нагадував Тані когось. Сусід, що живе за кілька під’їздів від неї? перехожий, якого бачиш часто по дорозі на роботу, але не настільки часто, щоб уже почати вітатися?

Начебто ні. 

Ну і точно не постійний клієнт.  

Мила посмішка від дорогого стоматолога, безпомічний вираз обличчя, ні натяку на загравання. Невже зараз запросить стати обличчям глянцю? Ну це ж треба…

- Ви мені так нагадали одну знайому. - перекреслив дитячу фантазію незнайомець. - Дуже близьку знайому.

- Ех. Звичайний престарілий плейбой, що хоче познайомитись на одну ніч з молоденькою студенткою. - розчаровано подумала Пампушка.

 - Ми були знайомі як раз у вашому віці. - терпляче пояснював незнайомець, нервово обсмикуючи стильного піджака. - Я тоді теж приїздив у відрядження. Намагаюся її знайти, але за тою адресою живуть інші люди. Між вами незбагненна схожість... 

- Та коли вже вони придумають щось новеньке. - зло подумала  Таня, і тут її виручив Кость другий.

- Таню, що ти зі мою робиш?! -  долинув голос Костя-другого з-за ширми. - Дефіле через пів години, а ти наче не при ділах. Передай Свєті столика і бігом сюди!

Таня полегшено видихнула, і звісно плейбой при цьому не зводив погляду з бейджика на її грудях. 

Дівчина розвернулася на п’ятці й модельним кроком , але швидко, рушила перевдягатися для шоу.

- Прізвище Пампушка вам ні про що…? - вчулося позаду розпачливе запитання.

- От же ж, звісно ні про що. Воно на бейджі написане великими літерами та ще на кожному стаканчику. Підкати міняйте, дяді за шістдесят, от що б я порадила. - сердилася Таня, поки не опинилася в руках стилістки, яка нашвидку зробила їй зачіску і мазнула помадою по губах.

Стилістка не розділяла нових віяній у модному бізнесі. І думала, що могли б її взяти в моделі, а не оцю  Пампушку.

А Таня подумала, що і в школі стильніше зачісувалась. І ця помада робить з неї клоунесу.

***

Єлегантний незнайомець зробив крок услід Тетяні, але зупинився, коли зрозумів, куди вона йде. За лаштунки не можна. Особливо йому не можна.

Колишній теж розгублено дивився услід Тані, аж поки вона зникла за імпровізованою ширмою, що ділила звичайну студентську столовку на простір зі столиками та кавою, і щось приховане поки що від гостей. 

- Вона що, і модельок напуває кавою? - несхвально подумав Костянтин перший.

Він неприязно подивився і на дідка, що перебив усю лірику й вліз у їх розмову з Танею в надзвичайно невідповідний момент. А потім колишній перевів нищівний погляд на молодого, та раннього  суперника, який єхидно усміхався, картинно спершись на розмальовану графіті ширму.

Але ні дідок, що був відомим у зовсім не вузьких модних колах хантером за новими обличчями в моделінгу, ні Костянтин другий  навіть не помітили цього погляду. Тому що видовище того, як  Тетяна Пампушка модельним кроком іде у світле майбутнє, стояло у них перед очима. І, ти диви, вони обоє мріяли, щоб в тому майбутньому знайшлося місце й для них.

А Таня тим часом  потайки від стилістки - випускниці театрального - стерла з вуст помаду з синюватим відливом і розтріпала волосся, закручене в  пружинні локони, гостромодні у позаминулому столітті.