- Перше, що треба зробити - поміняти позу - сказала стилістка.
- Тобто?- нервово перепитала Тетяна. Вона злякалася, що ця тонка й стильна дівчина читає думки.
А та підлила бензинчику в полум’я
- Так можна зчитати те, чого ти не хочеш показати.
- Я? Не хочу? Ти про що?
- Про те, що схрещені перед собою руки не просто закривають найсимпатичніше у твоїй фігурі, а й видають будь-кому твоє небажання підпускати людину в зону комфорту. Тобто непривітність. Це називається позою Наполеона - схрещені руки. Закритість, відсторонення й зверхність. Вони, вибач, товсто натякають, що людина навпроти тобі чужа і неприємна. Ти ж між людьми цілий день. І їм все одно, що ти втомилася й хочеш додому, щоб нарешті відпочити від спілкування. Кожний для себе перший і неповторний. Думаєш їм приємно, що ти ніби посміхаєшся, а сама мрієш виштовхати їх якнайскоріше
- А, от ти про що.
- Угу. А ти про що?
- Він сказав, що йому зі мною нудно. І соромно.
- А. Забий. Принаймні поки що. Він же пішов від тебе?
- Ну так.
- Тож не актуально. Давай, показуй, що у тебе в шафі.
Пампушка повернула ключа, і двері полегшено ринули, випускаючи назовні купу нерозпакованого одягу.
- Ого. Справді не зачиняється.
- І справді вдягти нічого. Яка хазяйка, така й шафа, як він казав - повна, а вдягти нічого.
- Не панікуй. Зараз щось виберемо. - сказала стилістка. І через кілька хвилин уже побажала відкусити свого самовпевненого язика. Бо раз пообіцяла - виконуй. А це неможливо. Практично.
- Може ми поки що зробимо перерву на каву? - Спитала як завжди делікатна Тетяна яка з вигляду стилістки про щось здогадалася. - у мене не з машини. Справжня, по-східному.
- А давай. - приречено зітхнула стилістка, розуміючи, що знову вийде за межі свого фаху. - Розкажеш мені дещо. Щоб було зрозуміліше, в чому суть проблеми й що з нею робити.
І через чверть години пожаліла про сказане вдруге. Проблема ховалася всередині іншої, а та - всередині тої, що здавалася її новій знайомій найбільшою.
- Як красиво задрапірувати танк. - нервово посміюючись сказала майбутня клієнтка вчора. І як раз це не було проблемою. І також не був нею малий бюджет. А от все інше… Все інше - було.
Їй платять гроші за перевдягання. Думають, ніби нещасні через те, що не можуть самі гарно підібрати одяг. А не можуть тому, що негабаритні. От якби були високі й стрункі, то можна хоч мішок від картоплі на себе натягти й одразу всі впадуть від захвату, складуться в штабеля і запропонують руку й серце.
В такій от послідовності.
Тобто вони насправді хочуть не красиво одягатися або худнути. Вони хочуть, щоб їх любили.
Тільки от стилісти заробляють перевдяганням, а не сватовством.
Стилістка зробила останній ковток надзвичайно смачної кави й подивилася на дно пузатої керамічної чашки ручної роботи. Навіть пусту не хотілося випускати з рук, так гарно вона лягла в долоні й так смачно з неї пахло кавою з кардамоном. Іронічно усміхнулася й перекинула чашку на блюдце, де уже не було тістечка.
Гуща утворила рельєфну пляму, позбавлену будь-якої схожості з будь-чим.
- Ну що там? - схвильовано перепитала клієнтка.
- Все по класиці. Дорога, клопоти в казенному домі й мар'яжний інтерес. - весело засміялася стилістка і рішуче піднялася зі стільця. - Прорвемося.
Цікаво, чи не пожаліє вона й про цю обіцянку ще до того, як закінчиться її перший візит?
***
Таня Пампушка видала останнє розпорядження продавчині, сама повернула їй чашку, щоб столик мав охайний вигляд і відвідувачі не пішли до іншої кав’ярні, бо тут не прибрано чи столики зайняті.
А пончик поклала в сумку, похваливши себе за силу волі. Хоч в глибині душі знала, що після перемовин в податковій проковтне солодке диво, навіть без кави. Бо глюкоза ж корисна після стресів?
Хтось злий всередині неї, якась близнючка, струнка й дотепна, прошелестіла - Ти безнадійна. І тобі залишився останній шанс - змінити прізвище. Пампушка не може схуднути. А краще перестань удавати хоч перед собою, що сидиш на дієті.Ти сидиш на дупці ХХХL розміру. І це назавжди. А головне - вийди на цей раз за когось, на прізвище Пончик. Візьми подвійне, тільки домовся одразу, чиє стоятиме в паспорті перше. Пампушка-Пончик чи Пончик-Пампушка.
А то й Пончик тебе кине.
Таня рвучко закрила змійку, щоб не бачити здобу і заглушити образу на… На кого? То ж вона сама собі сказала. Та вона, струнка й дотепна, якою все життя бути. І тому ненавидить пухку й зовсім не гостру на язик себе.
Проковтнула образу й рушила до податкової, важко ступаючи на шпильках, які носила тому, що всі знають - зійшла зі шпильок - зійшла з дистанції. Так казали знавці.
А вона не зійшла. І не зійде.
Не діждеться колишній. І сусідка теж.
Тата все життя була пухкенькою, як казала бабуся. Жирною, як дражнили однокласники. Вона мовчки ковтала образи - вони ж не містять калорій.
Й посміхалася у відповідь зверхньо. Так, що ті, хто собі дозволив зайве про її зайву вагу, одразу відчували себе тупими й тими, хто не знає чогось важливого і через це навік залишиться невдахою.
А в неї буде все, що треба - гарна сім’я і гарна робота. І красива квартира, і красиве життя.
Бо значення має хист і воля. А розмір значення не має, це всі знають, крім отих, хто дражниться, а завтра прийде списувати контрольну або позичати гроші, весь такий стрункий і стильний.
Ха!
Але насправді…
Насправді її віра в те, що розмір не має значення, розбилася на гострі скалки в той момент, коли чоловік пішов від неї до сусідки - яскравої дівчини 44-го розміру.
Танюка ж була 54-го, що на десять пунктів вагоміше. І розмір ноги у неї був сорок перший. До речі він досі такий і залишився. І довгі красиві пальці з власними нігтями ідеальної форми були такі, що весільних рукавичок три роки тому для неї не знайшлося. І кравчиня їх шила власноруч, здерши грошей ніби за сукню. Так що атласні рукавички мало не до плечей у неї на весіллі були.
#1864 в Молодіжна проза
#8676 в Любовні романи
#3373 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 25.11.2022