На каву - з хати, на чай - до хати

Колишній мав львівське коріння. А там є звичай - На каву - з хати (перше побачення). "На чай" - до хати (друге побачення).

Запрошувати Таню на каву  кудись? Це було б нетактовно. Адо другого побачення чомусь справа так і не доходила. Костянтин знав, що легко не буде, але щоб отак - місяць зустрічі під домом та в кав’ярні?

Він там уже й робоче місце облаштував, не здогадувався правда, що його Пампушка саме про таке мріяла, але все зробив, як вона хотіла.

Приходив зранку, вітався з нею, замовляв джезву і потім сидів біля вікна і працював, очікуючи, що його мила заскочить на каву в обід, а ні, то ввечері все одно обов’язково буде - перед самим закриттям. І він її проведе додому, а дорогою вони говоритимуть про все, як і раніше. До його безглуздого намагання щось довести чи їй, чи собі. І він зможе накинути їй на плечі куртку, а потім куртка пахнутиме її парфумами й волоссям, даватиме відчуття, ніби він знову не один.

До Костянтина уже звикли. І деякі сусіди теж стали спускатися сюди, щоб без домашньої суєти попрацювати в гарному тихому місці під гарну каву. 

Але далі проводжань додому діло не йшло. Треба було розвивати успіх, якщо випивання трьох порцій з турки щоденно і проєкт, що порадував замовника, можна було назвати успіхом.

Тож Кость зібрав волю в кулак і запросив Таню на чай до матері. Чудово розуміючи всі ризики. Але ж вони пробують почати спочатку. І початок затягнувся.

- Ммм? А нащо мені ходити до твоєї матері? - неуважно спитала Тетяна. Яка тільки вдала неуважність, бо краще б сходила в гості до кобри в тераріум, ніж туди, де наче й виграла, але чогось воно має вигляд програшу.

- Ну як нащо? - удав наївність і відсутність задніх думок колишній. - ми ж пробуємо знову!

- Але ж твоя мати мене знає. Ну знаєш, як кажуть - не можна ж  вдруге справити перше враження. - з сумнівом протягла Тетяна. 

І колишній міг заприсягнутися, що вона намагається здогадатись, чи знайомив він з матір’ю сусідку.

А він як раз не знайомив. То його мати ніби випадково колись запросила їх до себе одночасно. Сина - щоб полагодив кран, з якого підтікає. А сусідка була дочкою її давньої знайомої. І та казала, що дівчинка ніяк не налагодить особисте життя, маючи два дипломи - з мистецтвознавства й поліграфії. А ще породу, красу, молодість і легкий характер. Але навкруги всі такі мужлани, таке бидло.

 Подруга була в курсі гидкого мезальянсу Костика з дівчиськом, що чимось торгує вроздріб, не стежить за собою і не відрізнить Тихого Дону від Дон Кіхота.

Звісно то було художнє перебільшення , простиме екзальтованій дружині архітектурного світила. І воно тільки підкреслювало, наскільки дочка подруги більше підходить на роль дружини відомого дизайнера, ніж оте товсте не знати що. 

Отак і сталося, що сусідка Пампушки перетнулася з її колишнім, той  згадав всі непорозуміння, все, що вона зробила для нього, а він би міг і сам, вічну заклопотаність чим завгодно, навіть його сорочками, тільки не ним самим, запах борщу, що вічно долинав з квартири, Таню в халаті й з осоружними бігуді, які вона знімала тільки щоб вийти на вулицю. А він уже давно забув, яке на дотик жіноче волосся, і…

І словом нащо шукати причини - вони з одного кола, у них однакові смаки й уподобання. І нехай Пампушка відчує, що може його втратити. А що такого, це ж просто флірт, вони всі дорослі люди.

 І все завертілося кудись зовсім не туди.

Таня й на секунду не замислившись вказала на двері. Знайомі підіймали великого пальця, сусідка сяяла й засліплювала, а потім… набридла так швидко, як навіть колишній не очікував. 

Очікував він просто на тимчасову на віддушину в побуті, а не на вавку в голові від занудної особини, яка хизувалася ним, як унікальною прикрасою або собачкою рідкісної породи. А сама була нудною, як заїжджена вінілова платівка часів молодості його батьків.

Він терпів довго, гордість не дозволяла визнати, в якого дурня пошився. Але не витримав і прибіг назад. А у нього перед носом зачинили двері.

І тепер он воно що. Другий шанс висить на волосинці. Золотій волосинці, що давно забула про бігуді, плойки, праски й усякі інші прилади, через які волосся в жінок тхне паленою псиною.

Тепер це волосся пестить вітер, а може й не тільки.

І nb більше не маєш права питати де була, з ким і скільки можна водитись з цим бидлом і торговками.

І не тому не можна, що студенти не бидло, а торговки - ділові партнери. А тому, що тепер колишній сам в лавах тих, з ким Таня приймає рішення - водитись чи ні.

А він може скільки завгодно завіряти, що більше не братиме на себе роль батька або бабусі, хоч милі пухкі щічки й довірливий дитячий погляд його Пампушки просто провокують ставитися до неї, як до дитини.

Ні, вона тепер не його. Уже і ще не його. 

Але то тимчасово.

А от захистити від материного снобізму він її повинен. І не по ходу п’єси, коли в погано заварену каву поллється отруйно-медовий материн голос. 

Що ж. Зрозумів - значить не дурень. 

Ніхто нікому не має права вказувати, з ким жити. Навіть мати не має такого права. То він по недосвідченості колись зробив помилку, а повторювати її - ні, ніколи знову.

- Мамо, я хочу запросити Тетяну на чай. На чай, не на каву по-перше. І по друге, мені було б дуже приємно, якби тобі вдалося виправити її перше враження від нашої гостинності.

- Я поки що у своєму домі. І ще ніхто не звинуватив мене у невмінні приймати дорогих гостей. Твоя Пампушка не почує від мене ні слова з того, що я думаю про неї і її спосіб маніпуляцій моїм сином. А от ти почуй - наплачешся з нею. Не треба повертатися туди, де колись було добре. Це ілюзія. Так, як було - уже не буде - і мати значуще підняла наманікюрений палець вгору.

І ще довго говорила банальності, цитувала загальні місця.

Колишній остаточно зрозумів, що його Пампушка не мусить терпіти й не терпітиме нічого подібного. І приготувався  визначити якесь кодове слово, яке б затикало фонтан красномовності його  маман.