Треба модель плюс сайз, але красивий плюс

Життя одинокої бізнес-леді не завжди дозволяє дотримуватись правильного харчування. Тут або поспати зайві пів години, або поснідати. Ніхто не несе тобі каву в ліжко і не готує корисну вівсянку. Але й не бурчить, що ліжко не застелене і піжама кинута на крісло,  паста зубна паста не закручена, а що як хтось зайде, що подумає...

- Все ж таки жити самій - непогано для нервів. - вирішила Пампушка, вдихнувши аромат кави й зробивши перший ковток.

Обід уже давно минув, а до вечора було ще далеко. Таня як раз забігла до своєї кав’ярні випити кави й з'їсти сирний десерт, бо знову забула поїсти вдома, затрималась у податковій і мала ще пережити візит пожежників.

Але все це залишилось за дверима. Тепер її огорнуло звичним теплом рідного гніздечка. Запах кави навівав мрії. Звісно про нову кав’ярню.

Треба знайти таке місце, щоб не на бігу. І щоб там було зручно не кому попало, а тим, хто хоче не просто поселфитись, а й попрацювати. Як американці після другої світової в Парижі. 

Уявила харизматичного красеня, письменника чи дизайнера. Нехай візьме карафку кави й цідить її весь день. Це жива реклама, коли такий хлопець десь в кутку сидить  і працює під каву. Це створює атмосферу.  От тільки таких ще заманити до себе треба. Бо насправді серед творчої братії ще знайди такого, як треба.

Може акторів найняти? Студентів. Що там грати? Ноута ввімкнув, кава на шару, сиди з натхненним обличчям, передирай реферати з гуглу.

Тетяна так захопилася, що мало не скрикнула, коли її майже грубо висмикнув з мрій дзвінок з незнайомого номера. Якби не втома, низький рівень глюкози в крові від пропущеного сніданку й обіду і не геніальна ідея з актором, Пампушка б і не подумала відповідати не знати кому.

А тут  чомусь…

І чомусь не здивувалася, коли  голос колишнього вкрадливо запитав, невже його мила думала, що він не купить ще одну сімку, щоб можна було почути її голос і вибачитися за неприємну сцену біля під'їзду.

- А була неприємна сцена? - спитала Тетяна, намагаючись пригадати. Вони не так давно бачилися. Що вже там знову?

І тепер Таня справді здивувалася. Бо раніше б він тиждень багатозначно мовчав. І завжди якось так виходило, що вона в чомусь винувата. Ну тобто у неї виходило придумати вину.

Як тоді, коли вона вислухала від його п’яної приятельки натяк, ніби Кость з нею оженився тому, що вона сіре ніщо.

Тоді вона вирішила, що винувата, недостойна, бо не вміє гостро і дошкульно відповісти, і що Костянтинові було за неї соромно.

Хоча як подумати - нічого подібного. А та компанія після того обговорення до речі  якось сама собою розсмокталася, як цукор в каві. 

А от відчуття, що вона недостойна Костя і смішно їй, товстенькій простушці, мріяти про високе й прекрасне, засіло десь, і тисло.

І її  мрія тоді теж кудись не те щоб поділася. А так їй подумалося, що вона того недостойна. Типу  де ти, Танюхо, а де оті хіпстери й інтелектуали з їх віддаленими бізнесами. Вони тебе обсміють, як обсміяли оті митці з компанії Костянтина. Як йому поряд з тобою соромно, такі їм буде соромно вести до тебе колег.

Отак її заповітна  мрія припала пилом, але десь лежала і чекала свого часу. Може й між сторінок старого альбому.

І дзвінок від колишнього здався Тані дуже вчасним. Бо у нього ж знайомства. І можна цим скористатися. 

І заодно - треба ж було знову навідати з ним богемну   компанію - так би мовити, в рамках другого шансу.

- Костику, як добре, що ти подзвонив. Добудь, будь ласка, нам з тобто запрошення на якийсь мистецький захід. Тільки студентський. Ти ж хотів зі мною кудись сходити? Ну я ж не хочу по музеях, ти в курсі. Але й не в ресторан же нам з тобою ходити, це так банально.

Насправді Тетяна уже сама приглядалася до столичної богеми. Але на цей раз вони не здалися Тетяні небожителями, вдягненими ніби моделі.

Ну звичайні люди, не провінція. Але й не небожителі.

Нікого з них вона не бачила відвідувачем омріяної кав’ярні.  Ніхто б з них не замовляв у неї її хіт - каву,  приготовану у піску за всіма правилами, не йшов би з теплим горнятком  до ноутбука і не працював  за столиком. Де вони й де робота?

І  взагалі, такі люди, як були в тій компанії, не привертають до кав'ярні клієнтів. А відлякують не гірше від безхатька, що примостився відпочити поряд з дверима. Бо звичайним людям нагадують не розкуту богему, а міських божевільних. І вони якісь занадто дорослі. Ну або пошарпані життям і заздрістю. Типове не те.

- Таню, ти мене чуєш? - долинув повтор питання колишнього з телефону.

- Якісь поміхи на лінії, Костю. Повтори, будь ласка - попросила Таня, що за звичкою не слухала колишнього. Бо що там почуєш крім повчань і скарг?

- Я казав, тиждень моди скоро. І там будуть студентські покази. Ти про таке питала? Я із задоволенням тебе запрошу. Мені там треба оформити зал. А ти отримаєш місце в першому ряду, тільки скажи.

Раніше Таня б подумала, що мода - то не про неї й не для неї. І вирощувати власні комплекси, споглядаючи модельок - дурне діло.

А недавно б подумала, що Костянтин там порівняє її с худими й гарно вбраними дівчатами. 

А от сам зараз ладна була розцілувати колишнього в обидві щоки. Так, по-дружньому.

Бо це саме те, що їй треба. І він, як завжди, це вгадав.

Колишній вирішив не спокушати долю. Тому нічого не спитав крім того, де вона зараз чи буде за пів години. І швидко закінчив розмову. А збирався ж пояснювати Тетяні, щоб вона чого не подумала, бо він давно не живе в її домі, і з сусідкою більше не має нічого спільного.

А от про те, що в куртці із запахом її парфумів йому так гарно, як давно не було, нічого не збирався казати. І не сказав. А міг би заробити плюсик в карму.

Тетяна як раз допивала каву. Тому, почувши, що покази  уже скоро,  задивилася у чашку, наче там на дні, де була кавова гуща, хотіла побачити  портрет актора, якого могла б запросити до себе - щоб створити потрібну атмосферу в кав’ярні, якої у неї ще не було. Щоб він привабив  таких самих, як він. А ті - інших - молодих, амбітних і тих, хто працює під каву.