І колишньому теж

Той перший і останній візит до компанії Костянтина Таня намагалася не згадувати, але пам'ять час від часу прокручувала у неї в голові ту вечірку.

- Ви помічаєте, що у красенів-чоловіків зазвичай зовсім некрасиві дружини? - спитала подруг богемного вигляду худа жіночка в обтислій сукні, нервово крутячи на пальці масивну обручку.

Момент вона вибрала слушний. В компанії уже трохи випили й втомилися перемивати кістки відсутнім успішним колегам. 

П’яна від власної богемності й дешевого вина жінка, що зовсім не могла похвалитися якоюсь особливою привабливістю, з викликом дивилася на новеньку - Тетяну. 

Чоловіка поряд не було. Пампушка спочатку озирнулася, щоб побачити, кого  питають про таке дивне. Не могла й припустити, ніби когось з цих розумниць цікавить її думка з цього приводу. Але позаду нікого не виявилось. Зверталися до неї чи може брали її випадок за приклад?

А думки по це як раз і не було. По-перше, тому, що Таня, вчорашня школярка і дочка красивих батьків, недосвідчена у питаннях шлюбу взагалі, нічого такого не помічала. Вона взагалі ніколи не оцінювала людей за зовнішністю. В школі Таня оцінювала однокласників по тому, чи з повагою вони ставляться до неї. А зараз, коли бачила багато незнайомих, то взагалі не особливо до них приглядалася. Роздивлялася тільки руки, коли брала гроші й давала здачу. І рідше - обличчя, коли дякували або скаржилися. Дякували - значить хороші. Скаржилися - противні. А хто там з них кому чоловік чи жінка, ну кому це цікаво? 

І тільки-но Тетяна схотіла поділитися з товариством відомою  банальністю “аби людина хороша”, як поруч з'явився її власний чоловік. І погляди всього жіноцтва зосередилися на ньому. А п’яненька  дамочка радісно тицьнула в нього пальцем. І було на що подивитися, як з гордістю відмітила  Таня. Але ж тицяти в людину пальцем неінтелігентно, як вчила її бабуся.

- Самі бачите, чого! Я давно знаю! - переможно посміхнулася п’яненька дамочка, показавши присутнім дешеві коронки, вимазані помадою. - Вони хочуть, щоб поруч було ніщо... сіре невиразне ніщо. Щоб воно відтіняло їх красу й харизму. Щоб вчепилося в нього, закрило на все, що він робить, очі й вуха. Щоб не тямилося від щастя. І все прощало, а прощати доведеться ой як багато! А  саме сіре ніщо щоб не сміло зраджувати, бо таких, як воно, навкруги сотні. Заміна в  чергу вишикується! 

Дамочка не стримала гикавки, але  не помітила цього у викривальному запалі. Вона переможно дивилася на Таню. А та намагалася здогадатися що в ній - рум’яній і одягнутій в яскраво-зелену сукню, сірого. І невже ці люди, що все життя присвятили високому мистецтву й не вилазять з театрів і музеїв, спокійно слухатимуть, як в їх присутності ображають їхню гостю?

Вона обвела поглядом не дуже тверезу компанію митців і їх подруг. Хтось удавав, що не чує, але більшість слухала й тонко посміхалася.

- Вони соромляться на людях такої дружини. А завести красиву й розумну бояться. Бо зрадить і не вибачить його зради. - переможно закінчила незнайома інтелектуалка. 

Дехто навіть зааплодував, більшість зашушукалась.

Одна жінка п’яно засміялася, дивлячись на Таню. Та озирнулася, щоб стенути плечима й обмінятися змовницькими поглядами з чоловіком. Мовляв - це ж треба так напитися і виливати особисте на чужих людей.

Але чоловік повівся дивно. Його лице, таке красиве, наче його різьбив геніальний скульптор, пішло червоними плямами. 

Він скривився, що мало зображувати посмішку. І сказав те, що не могла собі дозволити Тетяна - банальність про хорошу людину. Але в цій тусі банальності осміювали. Навіть якщо їх виголошував Костянтин.

Особливо зараз. Приятелі й приятельки були помітно ображені, що він обрав собі жінку не з їх  кола, хоч міг вибирати тут - і добре знав про це.

І всі навперейми засперечалися. Почали з того, що хороша людина - це зовсім не те ж  саме, що некрасива. Що розумні не жеруть і не перетворюються на племінних льох у тридцять. Що і красиві  можуть бути хороші. Ба більше - вони точно хороші, бо не  мають комплексів меншовартості й не заздрять …

- Привіт, я Тетяна і я на повному ходу в’їхала у токсичні стосунки. -  могла б вона тоді сказати, але не сказала, бо нічого подібного не помітила. 

Тоді тільки запекло під серцем Від того, що всі бачать, яка вона у всіх сенсах невитончена, сіра і як не підходить Костянтинові. А головне - що це бачить він, бо може зблизька порівняти.

А він їй підходить. Вони - як одне ціле, хіба не так?  Він один її розуміє й підтримує. Він красивий і талановитий. І вибрав її одну - з сотень. Навіть його ім’я нагадує найщасливіші дні її життя. 

Вона тоді ще не розуміла. А от тепер знає - коли ти щаслива, то не згадуєш якісь там щасливі дні, а просто дихаєш щастям.

Як тоді, в Константинополі. Який уже давно Стамбул, але це нічого не значить. Останній її щасливий рік, літні канікули з бабусею.

Тоді вона й почала мріяти про доросле житя. І зрозуміла, як хоче жити, коли виросте.

Ні, вона не схотіла бути султаншею або хоча б коханою дружиною красеня-турка, до кав’ярні якого бабуся ходила кожного ранку й казала, що кращої кави в диті не пила. А турок казав, що бабуся красуня, і він про таку все життя мріяв.

Бабуся посміхалася й погрожувала, що більше сюди не прийде, якщо він буде таке казати.

Але як тільки місто огортала полуднева спека, вони знову опинялися там.

Останній бабусин залицяльник, а скільки їх залишилося вдома...

Сусідки не розуміли, що чоловіки знаходять у її бабусі. А бабуся не пояснювала. Посміхалася, гладила Таню по золотому волоссю, яке їй когось нагадувало, і шкодувала, що така однолюбка.  І не виходила ні за кого.

В кав’ярні Мустафи було прохолодно, пахло кавою і було цікаво дивитись на тих, хто туди завітав.

Вусатий красень-турок  був дуже люб’язний з бабусею, частина люб'язності дісталася й онуці. А вона дивилася, наче в театрі, на щоденне шоу з Мустафою в головній ролі.