Тепер воюй сама

Колишній признався уже після весілля, звісно під час чергових докорів, що вклав свої гроші в той дизайн і ремонт. А міг би й подякувати. Бо більше ніхто не згодився довірити йому оформлення й не втручатись у задум. А якось же ж йому було треба нарешті  засвітитися.

Таня подивилася на нього, такого сумного й знову у тій куртці й з тим поглядом. І не просто пригадала, а відчула всім єством, як вони тоді тут пили каву й сміялися. Тільки вдвох.

Тепер працює бариста, приходить прибиральниця, крейдою на чорній дошці кожен день пишеться свіже меню і щоденні знижки на щось. Сортів кавових зерен і способів обсмаження десятки. 

Дві третини відвідувачів роблять селфі, бо посуд, інтер’єр і вигляд кави й смаколиків - бездоганний. І приходять на те, що Таня досі називає для себе кавою з молоком.

А її кава по-східному вдається тільки хазяйці. Наче той пісок і красиво закопчені турки визнають лише її руки.

Ніхто не може перейняти навичок. Хоча й переймати здавалося б нічого. 

Спочатку дрібка цукру на дно, поки цукор не почне пахнути. Туди каву дуже дрібного помелу, але щоб в пудрі ще відчувалися дрібки зерен. Каву ефіопську. Ну Вона любить саме її. Але арабіку по любому. Дуже обережного обсмаження. І  воду треба м’яку -  її привозять щонеділі, джерельну. А потім не тицяти людині одразу гарячу чашку. А почекати, щоб під пінкою кава віддала гарячій воді все. Як колись закохана дівчинка віддала все колишньому. 

От знову драма. 

- Все через нього, чого він прибіг? Думає, тут на мене легше тиснути. Обломінго тобі. Більше не розтану. - подумки пообіцяла чи колишньому,  чи собі Таня.

Колишній сьогодні використав всі можливі засоби тиску на одразу всі її больові точки. Мабуть, теж собі щось пообіцяв.

- Знаєш, як я сумую за твоєю кавою, Тань... Зроби, будь ласка, - сказав наче у відповідь на її здогад колишній. І обсмикнув потерту косуху, надіту просто на майку, що обтягувала звабний торс.           

-То нам, дівчатам плюс сайз, ходити в обтягоні не можна. А йому, виходить, можна. - піднялося з глибини її ображеної душі. - Так і  запишемо.

Він підморгнув і якось безпомічно посміхнувся, поклавши гроші на стійку. 

Читав її досі, особливо коли вона злилася - як дитячу книгу з великими літерами й малюнками. За ним уже стояли троє. І мали от-от підійти ще двоє постійних клієнтів.

Ну не кидати ж в обличчя поганцеві ті купюри. Відвідувачі не зрозуміють.

Тому Тетяна вирішила не метушитись. Просто подивилася на мінічергу, оминаючи поглядом колишнього, і виголосила ритуальне питання.

- Як завжди?

Колишній, парочка сусідів в стильних окулярах і бабуся в немодному капелюшку синхронно кивнули.

І Тетяна занурилася у вранішній ритуал. Деякі готують каву в постіль для тих, кого кохають. А вона - для цих людей, що не дали пропасти в перший найтяжчий місяць і підтримували досі її віру в те, що все буде добре.

Подивившись на пінку, що уже набула потрібного забарвлення, Таня розлила джезви по чашках.

Всі, крім колишнього, забрали свою каву, розійшлися по столиках і тактовно задивилися у вікно, на вітраж, який колишній колись замовив з власних коштів. А сьогодні він сперся ліктем на стійку - власного дизайну з палет - і удав, що замислився, втупившись у пінку, яка була ідеальною, зі світлішою плямою посередині, наче сонце проглянуло крізь хмари. Як і першого разу, коли він сюди завітав, тікаючи від  зливи й безнадії. 

Таня звичними рухами втихомирила каву і поставила грітися ще дві джезви, привітно кивнувши ще двом старим клієнтам, що саме заходили у двері -  під мелодійний передзвін музики вітру.  А от ці не надто модні дзвоники вона навідріз відмовилася знімати після ремонту.

Колишній мовчав, його красива і культурна, як назвала її мати, мармиза весь цей час випромінювала терплячість, сум і ностальгію за щасливими роками. Які насправді виявилися всього лише неповним роком їх поспішного шлюбу.

Йому б в театральний піти. І ніколи, ніколи не проходити повз цей перероблений з занедбаного підвалу під старим купецьким будинком куточок її світу, в який вона вклала душу й пам’ять про бабусю й щасливі часи.

Та що вже тепер.

Тепер треба тримати обличчя й доводити те, що вони з Іриною задумали, до кінця.

Колишній останнім взяв свою каву, галантно пропустивши вперед сувору викладачку і бухгалтерку, що працює в офісі навпроти. Бо їм же не можна було спізнюватись на роботу.

Обидві занадто вдячно подякували цьому  красеню.

- Цікаво, як у них з особистим життям? - подумала Таня без усякої цікавості. Обоє з цих жінок носили обручки. Як і вона сама.

- Теж нарвалися на таких козлів і тепер втішаються зранку лише моєю кавою? - спитала вона сама себе словами, які зазвичай говорила її зле друге я.

Коли всі ранні пташки розлетілися у справах, і навіть за бабусею, яка щось набирала в телеіоні й повільно цідила вже охололу каву, нарешті зачинилися двері, колишній нахилився до Тетяни через стійку і зазирнув не в очі, а просто в душу.

- Таню. Я дуже винуватий перед тобою і навіть перед собою. Я помилився. І прошу вибачити. Обіцяю, це був єдиний раз. І більше такого не буде. d7hM8kC0 Вибачиш?

- Авжеж - легко відповіла Танюха, непомітно схрестивши пальці. І подумала, що вони йдуть з великим  випередженням графіку, який вона так і не намалювала. Бо стилістка заборонила.

Але  у її мріях він мав це сказати пізніше, з більшою повагою і меншою самовпевненістю. Що си стало? Мабуть, сусідка зробила якусь фатальну помилку.

- Наприклад принесла йому каву в ліжко. - невчасно хіхікнула близнючка.

Уявивши собі, як колишній плюється від невміло звареної кави, і їхня білосніжна подружня постіль вкривається плямами, Таня мало не засміялася вголос.

І взяла себе нарешті в руки.