Жити своє життя, а не бігти дистанцію

Таня сказала, що подумає, але волосся для неї залишилося справою честі. Злючка- близнючка чомусь мовчала і не казала, що всі стильні дівчата мають модельні стрижки.  А сусідка буває у перукарнів кожні два тижні.

Танюха розчесала золоту копицю, стріпнула волоссям, воно злетіло, повільно впало і закутало її, наче останній захист.

Ну як можна його позбавлятись, нащо? Щоб комусь щось довести, нехай навіть собі?

Мабуть все ж відстояти частинку себе колишньої, балуваної онуки й щасливої нареченої їй було потрібно, як ніколи. Бо скоро перестане себе взнавати в дзеркалі. 

Зате ідея з грою в хованки  дічині сподобалася.

Але просто гратися  задля задоволення від гри  Танюха ще не вміла. І тому додала приємне до корисного. Давно треба було докупити посуд, особливо великий, для кави з молоком - капучино, лате, флет-вайт і подібних дуже вигідних різновидів кави, які полюбляють милі життєрадісні дівчата й жінки. А вони ж щасливі. У щасливих і посуд б'ється на щастя.

Тож ті великі чашки для кави з молоком б'ються частіше. От і привід є докупити. Й каву для таких напоїв - гіркувату, особливо обсмажену. Бо з ніжної арабіки лате несмачний. 

- Як моє життя. Я люблю арабіку в джезві. Вона чиста, сама собою має солодкий присмак. А от щасливі люди змішують гірке, молочне й солодке в одній великій чашці. І життя в них цікаве, навіть коли гірке. - думала Тетяна всю дорогу. І під кінець поїздки уже була згодна на лате. Але і його не було в придорожніх генделиках. А тільки розчинна бурда. 

А так низько Танюха не опустилася.

А от розчинне соєве молоко і кокосове молоко в бляшанках додала в список. Вегани теж заходили до неї на каву. І теж замовляли каву з молоком.

Можна було б замовити по інету, особливо молоко. Але посуд краще вибрати самій.  Обдивитися кожну чашку, взяти однакові за формою й різні за кольором, щоб  стійка не мала вигляду забігайлівки з натяганим не знати звідки різнобоєм. Але й не нагадувала стерильну хірургічну палату, де все біле й холодне.

Словом, Танюха поїхала на закупи - наче втекла від колишнього,сусідки й проблем. Щоб вдихнути трохи свободи й відпочити від болю, який все одно проштрикував наскрізь коли бачила його  поруч сусідки.

Перед тим записалася на заняття в басейн, щоб одразу приїхати й з розгону туди. Вода змиває поганий настрій. У Тані його набралося стільки, що може й в океані не змиєш.

А від поїздки в рейсовому автобусі він не поліпшиться. Бо крісла й проходи в автобусах зроблені ніби на сусідку й колишнього, а не на Таню. Ніби й не вузькі, але ноги не розправиш, руки треба притискати до боків,щоб сусідку не зачепити.

Словом Таня любила бувати далеко від дому, а самі поїздки ненавиділа, бо в них почувалася слонихою в посудній лавці. А найняти баєра ще не могла собі дозволити. Все треба перевіряти самій. От буде у неї ще кілька магазинів кави… Про  це ж можна? Це ж мрія, а не план…

Таня просто не з тих, хто мріє, літаючи уві сні за хмарами. Тому разом зі звичним посудом везла додому нову машину для кави по-східному і турки, за які виклала все, що планувала витратити на нові меблі у квартирі. Які б не нагадували про декого і минуле життя.

Ну що ти зробиш з тою Танею. Хтось закупився, а справу не відкрив. Так вигідно віддавали. Джезви не срібні звичайно. Але справжні, ручної ковки й з довічною гарантією. Бо вона давно планувала.. ні вона мріяла... Ой, знала б бабуся, що наробила, коли повела з собою малу онуку у справжню турецьку кав'ярню.

Словом Танюха розмріялась знову про те, яку неї буде справжній клуб з кавою, де ...

Грошей було не шкода. Але близнючка знову нудно перераховувала витрати -  на мрію не вистачало стільки, що й думати страшно. І треба не мріяти про справи, справи планують. Що б там не казала та Іриска. Спонтанні витрати безглузді, от!

- І ще треба тобі, Пампушко, нарешті  запланувати сон. Або якось заманити його до себе, бо він втік разом з колишнім. Можливо - теж до сусідки. - підколола близнючка, яка до речі взагалі ніколи не спала. Бо діймала Пампушку навіть уві сні.

Ірина сказала - що все інше можна не робити. А як раз це обов’язково. 

- Легко їй говорити. - звично  бурчала Таня. - Я жахливо сплю відтоді, як одна в ліжку.  Бо відвикла бути одна. Так тепер має спеціальну подушку-обіймашку. Ті японці, чого тільки не видумають. Тільки воно все одно не допомагає.

Думала кота завести. 

Та це не чесно. Бо коли він повернеться, то кіт тоді…

- Стоп! - Таня аж сахнулася в автобусному сидінні й розбудила сусідку. Та поправила нашийну подушку й подивилася вовком.

- Пробачте. Страшне наснилося. - незграбно вибачилася Тетяна знову притискаючи руки до боків. Жіночка кивнула і заплющила очі.

Сусідка миттєво заснула, лице її розгладилося, але все одно мало втомлений вигляд. Тетяниних  років, може старша трохи. Обручка, облуплений манікюр, зморшки коло очей білі. Їх стало видно, коли лице розслабилося. 

Мабуть,  порається на горді вдень. Мружиться постійно від сонця й пилюки. І шкіра засмагає отакими смугами. Одяг простий, ніяк не підібраний, ще й синтетичний. 

Клумак напханий, теж на опті скуплялася. Зверху іграшки.  

- Може у неї теж магазинчик свій.  - вирішила Таня.

 Жіночка так солодко спала, що мало не проїхала свою зупинку. 

Ні, не магазинчик.

Її зустрічав чоловік і купа дітей.  Вони так раділи! Діти одразу почали ділити іграшки. А чоловік, він так на неї дивився… І так обійняв ту жінку з фігурою, схожою на картоплю, з облізлим манікюром, у смішній кофті й зі зморшками коло очей…

Колишній колись теж на Таню так дивився, наче рік не бачив і не міг дочекатися. Колись. В минулому житті.

І діти… 

- Нам зараз не до дітей, Тань. -  Підеш в декрет, рознесе тебе - зовсім у двері не пролізеш. Куди спішити, мала? Ти сама ще зовсім дитина.