Чому плани шкідливі

Колишній зробив ще кілька спроб напроситися до Тані додому, але список сусідчиних претензій так і не склав. Або не наважився показати. Їв очима Тетяну, кожного разу помічаючи на ній щось своє - то піджак, То сорочку,то навіть стильні підтяжки чи краватку. 

Удавав то безтурботність, то намагався розказати щось по роботі, сам обривав себе на півслові. І звісно питав, як Таня справляється з кав'ярнями. Свідомо чи ні намагався відтворити їх колишню атмосферу зі спільними темами й турботами.

- По-всякому буває. - відповідала Таня, посміхалася і бігла кудись. А колишній все більше нервував.

Скучив. Не стільки за борщем, як за розмовами про все за вечерею. За тим, як ця дівчина, яку колись побачив  в кав'ярні й непомітно для себе покохав, отак біжить завжди кудись і не зупиниться. На цей раз біжить повз нього.

Це ж добре, що вона не страждає сама? Це ж правильно було - відрізати все одразу, а не по шматочках, не брехати?

Відрізаний шматок... А то просто фантомні відчуття, як від ампутації. Просто побоювання, що з нею щось станеться. Занадто юна. Занадто самотня в цьому світі. Пухкі рожеві щоки, дитинний вираз очей.

Приємно було відчувати себе дорослим і  бачити в тих очах захват.

Тепер захвату не видно. Ввічлива привітність, як до постійного гостя в її кав'ярні.

І тепер не самотня. Всі оті здоровенні спортивні хлопці - то її стихія. Правильно йому казали - вони з різних світів.

І все ж, і все ж... 

От куди вона зараз побігла в його весільному піджаку? Як їй не соромно з кимось іншим зустрічатися і носити на собі пам'ять про весілля з іншим?

Дуже хотілося колишньому знати, куди й до кого поскакала  кинута їм Таня, ще й  з такими веселими очима, що блищали азартом.

А мчала вона в сусідній мол на зустріч з Іриною.

Стилістка на черговій зустрічі знову перетасувала її гардероб. Бо він уже не відповідав наступному завданню. Похвалила клієнтку. Але й застерегла. Твердо сказала Тетяні, яка поділилася з нею планами на майбутнє, не покладатися на них.

- Плани - річ небезпечна.

- Як це? - спитала Тетяна, бо як раз хотіла вибрати кращий варіант, намітити що робити далі, які мають бути наступні кроки в протилежний бік від прірви.

- То ніякий не план. - значуще підняла вказівний палець до стелі Ірина. - То мета. Ти просто завжди повинна знати й пам’ятати, що хочеш відійти від прірви й не повертатися у неї. Тобто вилізти з емоційної ями, якщо не драматизувати ситуацію. Бо ти, Танюхо, признайся собі нарешті,  там уже давно сидиш. Але не на самому дні, не дивись на мене так. Ти вже вибила в тій кручі дві надійні сходинки вгору. І це дуже багато.

-Так я хочу знати, що далі робити. Боюся знову впасти на дно - заперечила Тетяна. А стилістка про себе пораділа. Її клієнтка вже не боїться стояти на своєму. 

- Так от кажи собі, що обов’язково вилізеш, може навіть обдумуй, що за чим робитимеш. А головне знай, що робитимеш, як щось не спрацює.

- Ага,ясно. - збрехала Тетяна, бо завжди боялася здатися дурненькою.

- Ясно, то й прекрасно. - недовірливо відповіла Ірина. Але головне правило не порушуй. Не пиши ні подумки, ні в календарі строки. І ні з ким не ділись.

- Але ж наші дівчата з фітнесу навпаки челенджі влаштовують. - все ж вирішила з’ясувати Тетяна. - Пишуть в інсті пост !!!я хочу за тиждень скинути три кіло!!!. Або десять за місяць. Або вставати о шостій і бігати чи ще щось таке. І просять підтримки в подруг. І критики й штурханів, якщо буде здавати позиції.

- І що? Ти дивилася результат?

- Ну… У декого є. У багатьох навіть.

- На закінчення челенджу чи назавжди?

- Нннууу…

- Та отож. А ти б подивилася. Сильно б здивувалася, як швидко все повертається.  Воно не так працює. І не може працювати.

- Чому, Іриско? Це ж гарно, коли є вболівальники й підтримка. І навіть хейтери. Це тримає в тонусі.

- По-перше, це зовнішній локус контролю. - сказала стилістка, розглядаючи в різкому світлі примірочної купку одягу, яку вибрала собі Тетяна. - Ні, це не піде, ти знову вибираєш  одяг на час, коли схуднеш. Бери свій розмір. Треба ходити гарно зараз. 

- Що ще за локус - пробурчала Танюха  і перезамовила розмір на більший.

А більшого розміру знайшлося далеко не все. І довелося все починати спочатку. І це бісило. А Іриска немов не бачила, як злиться Таня, і підбивала на експерименти.

- Ти точно радиш це  міні, Ір? Я не буду в ньому смішною школотою? 

- Раджу. І ти знову думаєш, хто що про тебе скаже. От хіба самій не подобається?  Ну скаже щось сусідка або хтось косо подивиться. Тобі від того що зробиться? Локус контролю може бути в тобі - ти сама відповідаєш за те, що робиш, звітуєш перед собою, винуватиш і хвалиш себе сама. А зовнішній - навпаки. От у тих, хто влаштовує челенджи, свого власного контролю нема і нема  ззовні після того, як челендж скінчився. І тому  через місяць-два все повертається. Бо ніхто ж не бачить, значить можна.

- А. Он воно що.

Тетяна оглянула себе з усіх боків. Міні виглядало незвично. Вона і в школі намагалася носити чохли, ніби за ними її ставало не видно.

А зараз видно було так багато - ноги й руки. Ще не загорілі, великі. Відчула себе знову беззахисною.

- Може все ж не треба? Гарно, та мені некомфортно. І я все одно думатиму, що про це скажуть.

- Не треба то й не треба. В чому з пляжу ходитимеш через місяць?

- Ннууу...

- Не переймайся через дрібниці. Це всього лише шматок тканини. Незручно - не носи. От коли ти сама вибиратимеш свій розмір, а не менший і не більший, то я побачу, що вже є результат.  А бігати зранку там, де пробіжки у колишнього, поки що не раджу. Воно може уже й не важко буде. І ефектно. А от суглоби тобі через років двадцять не подякують за надмірне навантаження. Ти ще трохи не в формі. Краще на плавання запишись, поки  в Дніпрі купатись холодно. На море не виберешся цього року?