Посміхатися, триматися, записатися на фітнес? 

- Перше, що треба зробити - поміняти позу - сказала стилістка.

- Тобто?- нервово перепитала Тетяна. Вона злякалася, що ця тонка й стильна дівчина читає думки.

А та підлила бензинчику в полум’я

- Так можна зчитати те, чого ти не хочеш показати.

- Я? Не хочу? Ти про що?

- Про те, що схрещені перед собою руки не просто закривають найсимпатичніше у твоїй фігурі, а й видають будь-кому твоє небажання підпускати людину в зону комфорту. Тобто непривітність. Це називається позою Наполеона - схрещені руки. Закритість, відсторонення й зверхність. Вони, вибач,  товсто натякають, що людина навпроти тобі чужа і неприємна. Ти ж між людьми цілий день. І їм все одно, що ти втомилася й хочеш додому, щоб нарешті відпочити від спілкування. Кожний для себе перший і неповторний. Думаєш їм приємно, що ти ніби посміхаєшся, а сама мрієш виштовхати їх якнайскоріше

- А, от ти про що.

- Угу. А ти про що?

- Він сказав, що йому зі мною нудно. І соромно.

- А. Забий. Принаймні поки що. Він же пішов від тебе?

- Ну так.

- Тож не актуально.  Давай, показуй, що у тебе в шафі.

Пампушка повернула ключа, і двері полегшено ринули, випускаючи назовні купу нерозпакованого одягу.

- Ого. Справді не зачиняється.

- І справді вдягти нічого. Яка хазяйка, така й шафа, як він казав - повна, а вдягти нічого.

- Не панікуй. Зараз щось виберемо. - сказала стилістка. І через кілька хвилин уже побажала відкусити свого самовпевненого язика. Бо раз пообіцяла - виконуй. А це неможливо. Практично.

- Може ми поки що зробимо перерву на каву? - Спитала як завжди делікатна Тетяна яка з вигляду стилістки про щось здогадалася. - у мене не з машини. Справжня, по-східному.

- А давай. - приречено зітхнула стилістка, розуміючи, що знову вийде за межі свого фаху. -  Розкажеш мені дещо. Щоб було зрозуміліше, в чому суть проблеми й що з нею робити.

І через чверть години пожаліла про сказане вдруге. Проблема ховалася всередині іншої, а та - всередині тої, що здавалася її новій знайомій найбільшою.

 - Як красиво задрапірувати танк. - нервово посміюючись сказала майбутня клієнтка вчора. І як раз це не було проблемою. І також не був нею малий бюджет.  А от все інше… Все інше - було.

Їй платять гроші за перевдягання.  Думають, ніби нещасні через те, що не можуть самі гарно підібрати одяг. А не можуть тому, що негабаритні. От якби були високі й стрункі, то можна хоч мішок від картоплі на себе натягти й одразу всі впадуть від захвату, складуться в штабеля і запропонують руку й серце.

В такій от послідовності.

Тобто вони насправді хочуть не красиво одягатися або худнути. Вони хочуть, щоб їх любили.

Тільки от стилісти заробляють перевдяганням, а не сватовством. 

Стилістка зробила останній ковток надзвичайно смачної кави й подивилася на дно пузатої керамічної чашки ручної роботи. Навіть пусту не хотілося випускати з рук, так гарно вона лягла в долоні й так смачно з неї пахло кавою з кардамоном. Іронічно усміхнулася й перекинула чашку на блюдце, де уже не було тістечка.

Гуща утворила рельєфну пляму, позбавлену будь-якої схожості з будь-чим.

- Ну що там? - схвильовано перепитала клієнтка.

- Все по класиці. Дорога, клопоти в казенному домі й мар'яжний інтерес. - весело засміялася стилістка і рішуче піднялася зі стільця. - Прорвемося.

Цікаво, чи не пожаліє вона й про цю обіцянку ще до того, як закінчиться її перший візит?

***

Таня Пампушка видала останнє розпорядження продавчині, сама повернула їй чашку, щоб столик мав охайний вигляд і відвідувачі не пішли до іншої кав’ярні, бо тут не прибрано чи столики зайняті.

А пончик поклала  в сумку, похваливши себе за силу волі. Хоч в глибині душі знала, що після перемовин в податковій проковтне солодке диво, навіть без кави. Бо глюкоза ж корисна після стресів?

Хтось злий всередині неї, якась близнючка, струнка й дотепна, прошелестіла - Ти безнадійна. І тобі залишився останній шанс - змінити прізвище. Пампушка не може схуднути. А краще перестань удавати хоч перед собою, що сидиш на дієті.Ти сидиш на дупці ХХХL розміру. І це назавжди. А головне - вийди на цей раз за когось, на прізвище Пончик. Візьми подвійне, тільки домовся одразу, чиє стоятиме в паспорті перше. Пампушка-Пончик чи Пончик-Пампушка.

А то й Пончик тебе кине.

Таня рвучко закрила змійку, щоб не бачити здобу і заглушити образу на… На кого? То ж вона сама собі сказала. Та вона, струнка й дотепна, якою все життя бути. І тому ненавидить пухку й зовсім не гостру на язик себе.

Проковтнула образу й рушила до податкової, важко ступаючи на шпильках, які носила тому, що всі знають - зійшла зі шпильок - зійшла з дистанції. Так казали знавці.

А вона не зійшла. І не зійде.

Не діждеться колишній. І сусідка теж.

Тата все життя була пухкенькою, як казала бабуся. Жирною, як дражнили однокласники. Вона мовчки ковтала образи - вони ж не містять калорій. 

Й посміхалася у відповідь зверхньо. Так, що ті, хто собі дозволив зайве про її зайву вагу, одразу відчували себе тупими й тими, хто не знає чогось важливого  і через це навік залишиться невдахою.

А в неї буде все, що треба - гарна сім’я і гарна робота. І красива квартира, і красиве життя.

Бо значення має хист і воля. А розмір значення не має, це всі знають, крім отих, хто дражниться, а завтра прийде списувати контрольну або позичати гроші, весь такий стрункий і стильний.

Ха!

Але насправді…

Насправді її віра в те, що розмір не має значення, розбилася на гострі скалки в той момент, коли чоловік пішов від неї до сусідки - яскравої дівчини 44-го розміру.

Танюка ж була 54-го, що на десять пунктів вагоміше. І розмір ноги у неї був сорок перший. До речі він досі такий і залишився. І довгі красиві пальці з власними нігтями ідеальної форми були такі, що весільних рукавичок  три роки тому для неї не знайшлося. І кравчиня їх шила власноруч, здерши грошей ніби за сукню. Так що атласні рукавички мало не до плечей у неї на весіллі були.