Несерйозно - це весело

Тетяна дивилася на купу одягу, за який заплатила колись купу грошей, а стилістка все забракувала, і намагалася стриматись. Людина тут щоб причепурити, замаскувати зайву вагу. Красиво задрапірувати танк.. 

А не для того, щоб радити про життя.

Тетяна сперечалася сама з собою, хоч уже знала, що не втримається..

- Збираюся прогрузити людину, що просто підбирає мені одяг на щодень і для ділових зустрічей своїми сумнівами.

Як завжди - вибираю для цього когось зовсім не підходящого.

Але симпатичні люди, ще й ті, що надають допомогу, завжди викликають довіру.

Як колишній колись.

На згадку про нього очі знову мокрі й ніс заклало.

Видовище сповнене краси й гармонії - зарьована круглопика Пампушка.

Такі,  як я, щоб викликати симпатію, повинні завжди веселитися й веселити інших. Таке амплуа. 

Пампушка, що плаче - зламалася, мерщій несіть іншу!

А Пампушка, що жаліється на те, що не може схуднути - то зовсім фу. Просто треба менше жерти.  Що не ясно?!

І невже не ясно - нінащо незнайомим наші проблеми? У них і своїх досить.

Та кілька місяців безуспішної боротьби із зайвою вагою зробили нашу оптимістку слабкою і тонкосьозою.

Тетяна наче з розгону кинулася в холодну воду. І одним рухом вивалила на підлогу і друге відділення Шафи. Чоловіче.

Купа вийшла більшою. ніж її власна.

 Дюймовочка-стилістка показала на купу чоловічого шмоття, що валялася на підлозі поряд з  власним одягом Тетяни, у який вона вже ніколи не влізе.

- А він що, не забрав свій одяг, коли йшов? - зачудовано спитала стилістка.

Саме це турбувало Танюху найбільше. І саме це давало надію на перемогу.

- Ні. - вона все ж не стрималася і схлипнула. 

Уявляла при цьому, яке ж то жалюгідне видовище - покинута товстуха, в якої по щоках течуть сльози, змішані з неякісною косметикою. 

- От і не треба було економити. - відсторонено подумала Пампушка. Так Тетяну звали всі знайомі поза очі. Бо прізвище ідеально їй пасувало. А в очі до неї так зверталися тільки вчителі в школі, колишній  і тренер по фітнесу. Він по-доброму до речі. Але від цього не легше.

Пампушка б здивувалася, якби знала, що в цей момент бачить стилістка - здорову і зграбну жінку, розумну, емоційну й варту великої поваги за те, що зробила себе сама.  А може й не жінку, а дівчину, хоч і з обручкою, та ще й зовсім дівочими, неприборканими хвилями пшеничного волосся,  красивими руками й ступнями та попою, від якої б Кардаш'яни всім сімейством  вдавилися з заздрощів і бюстом, який безперечно привертав прихильну увагу (на відміну від того, що було в пушапі стилістки)

І головне -  прекрасними й добрими очима, які зараз так яскраво  відтіняли патьоки туші.

- Як гарно мати сірі очі - подумала стилістка. - От мої карі червоніють і відлякують людей коли я хоч трохи поплачу (а коли я плачу,  згадати б). Танюхині ж від плачу стають фіалковими. Такі великі, виразні й трохи навикаті… А до речі?

- Ти давно перевірялася щитовидку?

- А що?

- А те, що ти ніколи не скинеш вагу, якщо це гормональне. Ну якщо ти все ще хочеш її скидати.

- Я перевірюся - поспішно сказала покинута дружина гулящого придурка. 

- Він ідіот, чи що? - думала стилістка. Як можна було піти від цього янгола? До кого цікаво, пішов, що там за краса неземна?

- У тебе нема фото сусідки? - спитала вголос клієнтку.

- Нема - гордо збрехала Тетяна. Я вище цього. У неї є інстаграм.

- А у тебе?

- Та було щось. Ну я там супутні товари рекламую. Рецепти кави й до кави.

-  І багато підписників?

- Трохи є.

- Бінго, подруго. План у мене вже є. - обнадіяла стилістка . - Але спочатку ти не мені, а собі поясниш, нащо намагаєшся схуднути. Твій колишній, він тебе вперше в якому розмірі побачив? 

- У цьоооому - знов заридала Тетяна. Бо сама боялася про таке думати.

- Вибач, що про таке питаю, але  твій колишній одразу тобі закидав про розмір, чи його все влаштовувало?

- Начебто так. Правда він теж звав мене тільки Пампушкою. Це прізвище. Мене так завжди дражнили, ще із садочка. Бабуся мене годувала, наче хотіла наперед вберегти від голоду.  Знала, що не довго їй жити… У мене на дитячих фото ноги колесом і складочки такі, знаєш…

- Уявляю. Але ж зараз у тебе ноги рівні. І все пропорційно. Ти на фітнесі підтяглася - спина рівна, хода пружна…

- І що, і що то мені помогло?- зірвалася Тетяна  в істерику. - Кому це требаааа? Я жирна корова, льоха на сільгоспвиставці, я не можу не жерти, у мене нема сили вооолі.

- Кажи, що ще. Останній раз кажи все, що про тебе думають інші й з чим ти погоджуєшся.

- Жирна. жирна, центнер в латексі, некрасива, нікому не потрібнааа.

- Все?

- Все.

- Тоді от що мені скажи будь ласка.Тебе тригерить думка чужих людей про твою  вагу, підшкірну клітковину, зовнішність і те, що ти нібито через це нікому не потрібна?

- Угууу.

- Тобто зовсім не твоя вага, а те, що про   неїхтось думає.

- Нехай так. - невдоволено згодилася Тетяна. Виходить, вона ще й не має про себе власної думки. 

- А тепер давай чесно. - запитала вкрадливо стилістка. - Ти хочеш бути потрібна всім на світі, чи лише обмеженій кількості людей... ну добре, якійсь кількості чоловіків? Чи все ж хочеш бути бажаною для когось одного? Бо всі - це ніхто. По-моєму ти хочеш сподобатись, наприклад, колишньому і ще комусь, до кого ти гордо підеш, коли він приповзе на колінах. А не всім взагалі, ти хочеш бути….

- Аааа,Тааак. - перебила її Тетяна й знову схлипнула від безнадійності й сорому, що так розчехлилася перед чужою людиною. - Я не можу зупинитися.  Пробач, нюні розвела.

- При мені можна. А при інших поки що ні.

Коли стало можна - плакати чомусь перехотілося. І Тетяна відсьорбнула вже прохололу каву, відчуваючи, що ця дівчина діло своє знає. І скоро все налагодиться.