Епізод 38

Бернадет видужала достатньо швидко. Іштван періодично приходив до них. Точніше, до них - Бернадет і Бенедикта. Спершу все виглядала як ввічливість і цікавість, але чоловік схоже, переслідував інші причини. Це відчувалось. Як дід Іштван розглядав його, ніби бачив щось знайоме у ньому. 

• Якось нетипово для діда, - сказав Мацек, провідуючи його, - він якщо якісь питання має не ходить далеко. Він, на відміну від його брата Габора, царство йому небесне, прямолінійний.
• У Іштвана був брат? - спитала Бернадет, лежачи на кушетці, що радо надали Штефан і його дружина.
• Так, близнюк, помер в 20 років, отруївся чимось, хоча вони діти біолога і культурологині, знають місцеві трави. 
• Я думаю це через Паску, - докинула дружина, Ярка, що готувала їсти, - він за нею так упадав. 
• Паску? - зацікавились Бенедикт/Бернадет.
• Так, це була дівчина Матеуша Ставицького, син Маришки. Так за нею упадав. 
• Он як, - вони дивились на старого чолов’ягу, - і якими вони були? 
• Жили як люди собі, - сказав Мацек, - я малий був. Але потім посварились і розбіглись. Ніби от саме через те що Габор за нею упадав. А Матеуш ревнивий був. До речі теж свого часу поїхав і теж ніхто не знає що з ним.

Хлопець дивився на старого, чоловік спирався в стіну і виглядав давно морально забитим. 

Ні, - кричав Бенедикт, - я думаю співпадіння. Це нічого не значить.

Так, але він знає відповідь, - сказала йому Бернадет, - а правда вилізе.

Через декілька днів Бернадет повернувся в дім до Маришки.

• Господи, дитя, - сплеснула бабуся, - ти як?
• Та добре, - відповів хлопець, - та й не дитя я, - посміхнувся він, - 10 років все-таки тут живу. 
• Так, точно.
• Я б дещо хотів запитати, - він сів за стіл. 
• Питай що хочеш синку. 
• Я весь час помічаю: та кімната що я жив ніби жила інша людина. То якісь засохлі квіти, то якісь листи. Тут хтось жив?
• Ну звичайно, я ж давно кімнати здаю.
• А ще мені розповідали що у вас був син. Справа у тому, що він був моїм викладачем на факультеті літературознавства.
• Так? - жінка оживилась і сіла за стіл навпроти нього, - і як він?
• Помер, серце від перепрацювань не витримало. Попросив віддати вам, - він протягнув перстень, - він був гарним викладачем.

Жінка тремтячими руками вдягла його.

• Це був перстень… - ледь казала вона, витираючи сльозу, - він хотів одружитись на одній дівчині на жаль не склалось.

Маришка плакала, Бенедикт обережно гладив її по спині. 

Не будемо зараз, - сказав Бенедикт.

Так, - сказала Бернадет, - нам треба лише Іштван.

В певний день він все-таки знову пішов в гори. Дорога вже не здавалась така вітряна, як в перший раз. Тепер він обережно спускався по дорозі. Ось і Чабадський Вбродок. Вони прекрасно знали куди їм треба. Ось і будинок, що майже не вростає в ліс. Там кипіла робота, Іштван полов город. Бенедикт стали і дивились на нього.

• Я знав що ти прийдеш, - сказав старий чолов’яга, - проходь в дім. Я знав одного дня я розповім це. Але скажу перше - Габор помер не від рослин.